Уже цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою свідчить про значення інституту судимості в кримінальному праві.
4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.
Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися її життєві умови, поведінка. Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і, тим самим, пов’язаних з нею обмежень.
У ч. 1 ст. 88 названо два види припинення судимості: її погашення та зняття[79].
§ 2. Погашення судимості
1. Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головною з таких умов є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.
У ст. 89 КК встановлено диференційовані строки погашення судимості залежно від: а) виду покарання; б) строку покарання, яке відбуте винним; в) тяжкості злочину (ст. 12 КК).
Наприклад, відповідно до пп. 1 та 2 ст. 89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 та 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам вироком суду було призначено додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.
У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Наприклад, відповідно до п. 3 ст. 89 КК судимість погашається після відбуття такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Так само погашається судимість у випадках відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту (п. 4 ст. 89 КК).
У ст. 89 КК передбачено також погашення судимості перебігом певного, встановленого в законі, строку з дня відбуття особою основного і додаткового покарання. Зокрема, у п. 5 ст. 89 КК передбачено строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п. 6 ст. 89 КК). При засудженні особи до позбавлення волі тривалість строків погашення судимості згідно з пп. 6-9 ст. 89 КК залежить від категорії злочинів (ст. 12 КК), до яких належить учинений засудженим злочин. Так, якщо особу було засуджено за злочин невеликої тяжкості, то строк судимості дорівнює двом рокам, а якщо за тяжкий злочин — шести рокам.
Закінчення передбачених ст. 89 КК строків і невчинення протягом цих строків нового злочину дають змогу вважати особу такою, що не має судимості.
2. У зв’язку з тим, що погашення судимості пов’язується законом із перебігом певних строків, важливе значення мають встановлені в ст. 90 КК правила обчислення цих строків.
У ч. 1 ст. 90 КК закріплено загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. Наприклад, якщо особу було засуджено до чотирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю (додаткове покарання), строк, який погашає судимість, почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, оскільки тільки на цей час особа вважатиметься такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.
У деяких випадках строк погашення судимості закінчується одночасно зі строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується строк, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання цього вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, то судимість погашається по закінченні строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК). Наприклад, особу було засуджено до чотирьох років позбавлення волі за злочин середньої тяжкості. Однак вирок своєчасно не було виконано у зв’язку з тим, що через стихійне лихо це було неможливим. У цьому разі з дня набрання вироком чинності починає спливати строк давності виконання обвинувального вироку — п’ять років (п. 3 ст. 80 КК). Якщо перебіг цього строку не переривався, то згідно з ч. 2 ст. 90 КК з моменту його закінчення одночасно погашається і судимість, тобто строк її дорівнює строку давності обвинувального вироку — п’яти рокам.