Ця теорія загального попередження за своєю сутністю становить теорію залякування. Вона мала багато прихильників, але і не менше супротивників. Грольман, відомий сучасник Фейєрбаха, висунув ідею спеціального попередження, вважаючи, що метою покарання є попередження злочинів шляхом впливу на засудженого. Це досягається або залякуванням злочинця, до якого застосоване покарання, або тим, що він позбавляється фізичної можливості вчинити новий злочин. У зв’язку з цим Грольман виступав за широкі рамки розсуду суддів при застосуванні покарання.
6. Найвідомішими представниками російської школи класиків були М. С. Таганцев і О. Ф. Кістяківський.
Микола Степанович Таганцев (1843-1923) — автор Курсу кримінального права, над яким він працював близько тридцяти років. Останнє видання 1902 р. «Російське кримінальне право. Лекції» у двох томах, перевидане у 1994 р., стало доступним для всіх юристів. М. С. Таганцев був помірним лібералом, прихильником точного застосування кримінальних законів, глибоко розробив проблеми майже всіх інститутів кримінального права, різко виступав проти смертної кари. «Зробити злочин за допомогою покарання таким, що не існував, неможливо, — писав він, — ніяке покарання вбивці не воскресить вбитого, смерть дає в результаті не життя, а дві смерті». І далі: «Погроза стратою, якщо вона з десятьох злочинців не застосовується до дев’яти, менш діюча, ніж погроза тюрмою, якщо тільки погроза неминуче здійснюється стосовно будь-якого злочину». Таганцев різко виступав проти ідей соціологів про небезпечний стан: «Караючи ж за злочинні схильності, можливість майбутніх порушень, ми даємо страшенну зброю деспотизму влади, знищуємо існування усякої свободи».
Ліберальних поглядів додержувався й Олександр Федорович Кістяківський (1833-1885), підручник якого із Загальної частини кримінального права витримав декілька видань. Особливо різко Кістяківський виступав проти смертної кари, видав з цього питання окрему книгу. У своїх роботах він переконливо критикував антропологічний напрям і у той же час використовував при дослідженні інститутів кримінального права не тільки юридичний метод, а й соціологічні характеристики.
Класична школа справила вирішальний вплив як на зміст ранніх кодексів (КК Франції 1791 та 1810 рр., Баварське кримінальне уложення 1813 р.), так і на більш пізні кодифікації (Німецьке кримінальне уложення 1871 р., Голландське кримінальне уложення 1881 р., Італійський кримінальний кодекс 1889 р., Російське кримінальне уложення 1903 р., головним упорядником якого був М. С. Таганцев). Та й у ХХ ст. кодекси, що приймалися в різних країнах, хоча і відчули на собі вплив соціологічної школи, але зберегли всі основні положення, розвинені класичною школою і притаманні кримінальному праву будь-якої цивілізованої держави (наприклад, кримінальні кодекси Бельгії 1930 р., Швейцарії 1950 р., Швеції 1965 р., Австрії 1975 р., Франції 1992 р., Іспанії 1995 р.).
§ 2. Антропологічна школа кримінального права
1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х років ХІХ ст. До цього часу розвиток промисловості, збільшення міст, люмпенізація населення та деякі інші чинники призвели до значного зростання злочинності (особливо професійної) у багатьох країнах. Суспільство шукало пояснення цьому феномену, з’ясовувало причини злочинності, вимагало розроблення відповідних заходів, які могли хоча б стримати злочинність. Саме тоді і виникла антропологічна школа, яку часто називають ломброзіанством за іменем її засновника—італійського тюремного лікаря Чезаре Ломброзо (1836-1909). Ідеї Ломброзо набули свого розвитку в роботах його учня Е. Феррі та іншого італійського юриста Р. Гарофало. Філософською основою антропологічної школи була ідея біологізації суспільних явищ, у тому числі злочинності. З огляду на це основне завдання кримінального права антропологи вбачали у вивченні не злочину, а особи злочинця. На підставі цього було створено вчення про природженого злочинця та його типи. Злочинність визнавалася біологічним явищем, тому з нею слід боротися шляхом не покарання, а застосування жорстоких заходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси — відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримінального права, відстоювання реакційних заходів боротьби зі злочинністю.