Поширювальне тлумачення використовується тоді, якщо текст і сутність норми закону про кримінальну відповідальність не збігаються, коли її зміст ширше за текстуальний словесний вираз. Поширювальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально зазначено в самому тексті статті КК. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому разі поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюються порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).
Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а тільки виявляють його дійсну сутність, яка може бути або вужчою, або ширшою порівняно з текстом цього закону, його буквальним виразом.
5. Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тобто застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом на час його вчинення, статті КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. застосування закону за аналогією допускалося кримінальним законодавством колишнього СРСР, у тому числі України (ч. 3 ст. 3 Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від застосування закону за аналогією поширювальне тлумачення засноване на існуванні в КК норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсній сутності конкретної юридичної норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в законі не передбачено. КК України 2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини КК, де наведено вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практика іноді використовувала, коли діяв КК 1960 р.
1. Що являє собою законодавство України про кримінальну відповідальність?
2. Які приписи формулюються в нормах КК?
3. Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?
4. Які специфічні риси притаманні законодавству України про кримінальну відповідальність?
5. Як визначається закон про кримінальну відповідальність?
6. Із яких розділів складається Загальна частина КК?
7. Із яких елементів складається норма Особливої частини КК, де встановлено кримінальну відповідальність за злочин?
8. Які диспозиції мають норми Особливої частини КК?
9. Що таке санкція норми закону про кримінальну відповідальність?
10. Які санкції використовує КК України 2001 р.?
11. Що становлять тлумачення закону про кримінальну відповідальність, його види?
12. Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?
13. Які існують прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність?
14. Які можливі тлумачення законів про кримінальну відповідальність за їх обсягом (результатом)?
15. Чим відрізняється поширювальне тлумачення від застосування кримінального закону за аналогією?