5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;
6) у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як у колишньому законі воно було обов’язковим;
7) санкція в новому законі передбачає альтернативно декілька основних покарань, а у законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання[22].
Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет пом’якшення караності діяння чи, навпаки, її посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов настання кримінальної відповідальності тощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набув чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, у статтях 168-170 цього КК таку обставину, що обтяжує відповідальність, як неоднократність, було замінено на повторність[23]. Оскільки поняття неоднократності ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки давання хабара одночасно декількома особами), то в цій частині відбулося пом’якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі декількома особами стало охоплюватися в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч. 2 цієї статті і тягли за собою більш тяжке покарання. Формулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець передбачив повторність у ч. 2 ст. 368 КК та ч. 2 ст. 369 КК як обставину, що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтримавши у цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.
КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне банкрутство. Проте на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 увів вказівку на наслідки — завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цього діяння порівняно з редакцією ст. 1563 КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину настає не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а тільки за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.
Пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення злочину, зокрема, має місце у випадках:
1) уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р. у ч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лікарських засобів);
2) розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;
3) спрощення умов призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;
4) розширення кола підстав звільнення від покарання;
5) скорочення строків судимості[24].
Під законами, що іншим чином поліпшують становище особи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов’язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які:
1) скасовують можливість застосування або звужують обсяг так званої «спеціальної конфіскації майна»;
2) скасовують, скорочують строки чи іншим чином змінюють на користь особи примусові заходи виховного характеру;
3) змінюють на користь особи положення про примусові заходи медичного характеру чи примусове лікування.
9. Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї самої статті. Відповідно до її приписів закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
10. У зв’язку з прийняттям КК 2001 р. на особливу увагу заслуговує питання про дію в часі так званого «проміжного закону». На практиці трапляються випадки, коли на час вчинення діяння (дії або бездіяльності) був чинним один закон, у процесі досудового розслідування справи — другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку — третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який з цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин. Законодавець, доповнивши Законом України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI ст. 5 КК частиною четвертою, вирішив це питання таким чином: «Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи»[25]. Що стосується законів, які пом’якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи, то до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований або «проміжний закон», або закон часу винесення постанови (вироку) по справі, що залежить від того, який з них відносно закону часу вчинення діяння (дії або бездіяльності) найбільше пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Це правило стосується також випадків, коли лише один із зазначених законів пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж «проміжним законом» скасовувалася злочинність діяння, то до особи, яка вчинила діяння (дію або бездіяльність), що визнавалося злочином на час його вчинення та знов визнається таким на час винесення постанови (вироку) по справі, застосовується «проміжний закон», і така особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності.
22
Бажанов, М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / М. И. Бажанов. — Днепропетровск, 1992. — С. 17-18.
24
Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — С. 19.