Після проголошення Україною незалежності такі норми вводяться в КК на підставі міжнародних договорів, учасницею яких стала наша держава. Наприклад, Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р., було ратифіковано постановою Верховної Ради України 14 липня 1993 р.[33] Відповідно до цієї Конвенції в КК 1960 р. було введено ст. 631 «Найманство». У КК 2001 р. положення Конвенції відтворено з деякими уточненнями в ст. 447.
7. Реальний принцип також закріплено в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України також у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Наприклад, за ст. 115 КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту за попередньою змовою групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність котрих полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави.
Застосування реального принципу, як і космополітичного (універсального) до іноземців та осіб без громадянства, які постійно в Україні не проживають, можливе за умови, якщо такі особи не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.
8. Кримінальне законодавство України у 2001 р. уперше ввело до системи норм Загальної частини КК інститут екстрадиції[34] — видачі або передачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий давно[35]. Під екстрадицією особи, яка вчинила злочин, розуміють видачу або передачу такої особи однією державою (яку запитують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (яка запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої вона є. Видача або передача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов’язком.
Основні положення інституту екстрадиції закріплено у ст. 10 КК, де передбачено два різновиди здійснення екстрадиції: 1) видача особи, яка вчинила злочин, для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 3) та 2) передача особи для відбування покарання (частини 2 та 3).
Підставою видачі є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінально караним. Обов’язковою умовою видачі (як і передачі) є міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і держава, яка запитує. Наприклад, ч. 2 ст. 56 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом України 10 листопада 1994 р.) передбачає видачу правопорушників для притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, які в запитуваній і запитуючій договірних країнах караються за законом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням[36].
33
Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — К., 1995. — Кн. 1. — С. 293-301.
34
Екстрадиція (фр. extradition, від лат. ex — з, поза і tradition — видача, передача) // Юридична енциклопедія : в 6 т / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К. : Укр. енцикл., 1998. — С. 350.
35
Міжнародне право : навч. посіб. / за ред. М. В. Буроменського. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 214-215.
36
Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — Кн. 1. — С. 1041-1082. Держави-члени СНД 7 жовтня 2002 р. підписали у Кишиневі нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.