Принципове значення для вирішення питання щодо видачі особи, яка вчинила злочин, має її громадянство. Так, ст. 10 КК допускає видачу лише іноземців та осіб без громадянства, що постійно не проживають в Україні. Згідно з ч. 3 цієї статті іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування передбачено у п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.[37]
У ч. 1 ст. 10 КК встановлено істотні обмеження щодо можливості застосування видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні. Такі особи, якщо вони вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду[38]. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземці та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок у порядку, встановленому законом (ст. 26 Конституції України)[39].
Підставою передачі іншій державі особи, яка вчинила злочин, є вирок, що набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і запитуюча держава. Так, відповідно до ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. Майже подібне положення встановлене і в ч. 3 ст. 10 КК, згідно з приписом якої іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання. Разом з тим на відміну від ч. 2 ст. 10 КК у цій частині передача зазначених осіб іноземній державі не пов’язується з їх засудженням на підставі тільки КК[40].
1. Яким чином оприлюднюється закон?
2. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність набирає чинності?
3. За яких обставин закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність?
4. Як у КК визначається час учинення злочину?
5. У яких випадках закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію в часі?
6. Який закон про кримінальну відповідальність не може мати зворотної дії в часі?
7. Який закон про кримінальну відповідальність визнається більш м’яким?
8. Яким чином вирішується питання про дію у часі «проміжного закону»?
9. Що являє собою територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?
10. Що охоплюється поняттям «територія України»?
11. Яким чином вирішується питання про кримінальну відповідальність осіб, що мають дипломатичний імунітет?
12. Що являє собою принцип громадянства чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?
13. У чому полягає космополітичний (універсальний) принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?
14. Що являє собою реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі?
15. Яким чином може здійснюватися екстрадиція осіб, які вчинили злочин, відповідно до ст. 10 КК?
Розділ V Поняття злочину
§ 1. Поняття злочину та його ознаки
1. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об’єктивні і суб’єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості — той чи інший рух або його відсутність, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості — прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
38
Слід зазначити, що таке обмеження стосується тільки національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі громадян України та осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, уповноваженому міжнародному суду, то вона можлива (Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. — Справа про Римський Статут).
40
Відзначимо, що законодавство України на підставі міжнародних договорів допускає передачу також її громадян іншій державі для здійснення кримінального переслідування. Так, 15 листопада 2006 р. Верховна Рада України ратифікувала своїм законом Угоду про незаконний обіг на морі, укладену на виконання ст. 17 Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Законом було проголошено: «Україна заявляє, що, діючи як інтервенуюча Держава, вона здійснюватиме таку інтервенцію за умови, що особи, які мають її громадянство та були передані Державі прапору згідно із статтею 15 Угоди і там засуджені за відповідне правопорушення, матимуть можливість бути переданими назад в Україну для відбування призначеного покарання» (Відом. Верхов. Ради України. — 2007. — № 2. — Ст. 11).