Обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних підстав:
а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов’язок надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, — ст. 136 КК) або з іншого (наприклад, підзаконного) нормативного акта — у злочинах, описуваних у бланкетних диспозиціях;
б) із професійних або службових функцій (наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником — ст. 139 КК, службова недбалість — ст. 367 КК);
в) із договору (наприклад, порушення обов’язків щодо охорони майна — ст. 197 КК);
г) із родинних відносин (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164 КК, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків — ст. 165 КК);
д) із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана надати їй допомогу (наприклад, човняр, що взяв на себе обов’язок перевезти людей через річку, повинен надати допомогу пасажирам, які опинилися у воді і стали тонути внаслідок того, що човен перевернувся через перевантаження або шторм).
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. Так, якщо лікар повинен був з’явитися до хворого і надати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені і розливу ріки, він не може нести відповідальність за ст. 139 КК. Так само ненадання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти за собою кримінальну відповідальність за ст. 136 КК за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, оскільки тут відсутня можливість надати таку допомогу.
Отже, при оцінюванні можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов’язки слід ураховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків, покладених на особу. Враховуються й її суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
Злочинна бездіяльність, як і дія, може проявитися в одиничному акті невчинення особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла вчинити, але може являти собою і декілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, наприклад, при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов’язки (ст. 367 КК). Злочинна бездіяльність може відбуватися одноактно (одномоментно) і протягом певного, тривалого проміжку часу, зокрема при триваючих злочинах, наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164 КК.
Таким чином, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:
а) на особу було покладено спеціальний обов’язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку;
б) в особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.
У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб’єкт ухиляється від виконання обов’язкових для нього дій. У таких випадках має місце акт змішаної поведінки — активні дії тут виступають способом вчинення злочинної бездіяльності. Проте об’єктивну сторону злочину утворить злочинна бездіяльність. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) за наявності в них ознак самостійного злочину.
5. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію або бездіяльність. Дія і бездіяльність — це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) та внутрішньої (психічної) сторін її поведінки. При цьому воля особи може бути безпосередньо виражена в її особистих конкретних діях (фізичних чи інформаційних) або опосередковуватися в її вчинках із застосуванням різних механізмів, засобів (наприклад, убивство із застосуванням зброї чи отрути), або ж виявлятися в діяльності інших осіб (наприклад, залучення до вчинення злочину осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, психічно хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії чи бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про наявність діяння (дії чи бездіяльності) як ознаки об’єктивної сторони складу злочину.