Інтелектуальна ознака також означає, що особа не здатна розуміти суспільно небезпечний характер своїх дій. У деяких випадках це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак унаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.
Вольовий критерій неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, що вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).
Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов’язана зі сферою свідомості. Тому в усіх випадках, коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, але не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін. Такі хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону вчинюваних ними дій і навіть розуміти їх суспільну небезпечність, проте вони втрачають здатність керувати своїми вчинками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли трапилася нагода, від спокуси вчинити крадіжку чужого майна.
Визначені особливості інтелектуальної і вольової ознак й зумовили те, що в кримінальному законі (ч. 2 ст. 19 КК) вони розділені сполучником «або». Тим самим законодавець не тільки підкреслив їх відносну самостійність, а й, головне, закріпив їх рівне значення при визначенні поняття неосудності.
Отже, юридичний критерій містить ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину ураження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер учинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками. У цьому виявляється нерозривний зв’язок медичного та юридичного критеріїв, що й зумовило необхідність закріпити у ч. 2 ст. 19 КК змішану формулу неосудності.
У літературі зазначалося, що юридичний критерій неосудності відіграє двояку роль: 1) визначає справжній зміст неосудності, оскільки тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння свої дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними; 2) встановлює межі дії медичних критеріїв і тим самим визначає межу між осудністю та неосудністю[47].
Таким чином, особа може бути визнана неосудною тільки тоді, коли встановлено одну із ознак юридичного критерію на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.
4. Відповідно до прямої вказівки закону особа, визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. До такої особи на підставі ч. 3 ст. 19 КК можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені у ст. 94 КК. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак на відміну від звичайного психіатричного лікування є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.
5. Як уже зазначалося, неосудність особи характеризує її психічний стан на час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.
Однак на практиці трапляються випадки, коли особа під час учинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.