Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Як зазначається в ч. 4 ст. 94 КК, така госпіталізація може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя іншої особи, і за своїм психічним станом не становить великої загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду. Такий нагляд здійснюється з використанням охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки. Посилений нагляд за психічно хворими забезпечується додатковим штатним медичним персоналом.
Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Така госпіталізація (ч. 5 ст. 94 КК) може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
У цьому закладі, крім охоронної сигналізації, ізольованого подвір’я для прогулянки, існують і окремі ізольовані відділення (кімнати) для лікування хворих, психічний стан яких погіршився (загострився), та хворих, психічний розлад діяльності яких став тяжким, через що хворий становить особливу небезпеку для інших осіб або для самого себе. У такому психіатричному заклад існує також спеціальний відділ охорони, оснащений спеціальними засобами контролю за поведінкою психічно хворих та сигналізацією. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охорону такого психіатричного закладу, а й нагляд за поведінкою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.
Суд, приймаючи постанову (рішення) про застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворої особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, має визначити вид психіатричного закладу, в якому така особа має утримуватися та пройти лікування.
Суд не визначає строків примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування та їх впливу на процес видужування психічно хворої людини тощо. Примусове лікування має проводитися доти, доки психічний стан хворої людини стане безпечним для оточуючих і для самої себе.
§ 2. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
З цього приводу у ч. 1 ст. 95 визначено, що продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
Кожного хворого, до якого за рішенням суду застосовано примусові заходи медичного характеру, не рідше одного разу на шість місяців оглядає комісія лікарів-психіатрів для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.
Процедура вирішення цих питань визначена у ч. 2 ст. 95 КК, за якою у разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру.
У разі потреби продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. У подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.