Метою цього дослідження є визначення поняття правосуддя та його сутнісних ознак у кримінальному провадженні з урахуванням наявних доктринальних підходів та у взаємозв'язку з інституційними елементами права на справедливий суд і засадами кримінального провадження, а також з'ясування змісту структурних елементів кримінально-процесуальної функції правосуддя та меж дії цієї функції у кримінальному провадженні.
Термін «правосуддя» має міжгалузевий характер і застосовується для всіх видів судочинства. Так, в Юридичній енциклопедії правосуддя визначається як «правозастосовна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави» [1, с. 50].
На правозастосовному характері діяльності суду акцентують також інші вчені, зазначаючи при визначенні поняття правосуддя про «застосування судом норм відповідного матеріального закону» [2, с. 25], «застосуванні на підставі закону і відповідно до правосвідомості покарання» [3, с. 4], «реалізації норм права» [4, с. 4], у зв'язку з чим необхідно з'ясувати зміст правозастосування, як однієї з форм реалізації права.
У загальній теорії права процес правозастосування визначається як діяльність, що реалізується у певній послідовності дій, які отримали назву стадій правозастосування: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи; 3) вирішення юридичної справи та оформлення прийнятого рішення [5, с. 454]. Зазначені елементи, безспірно, присутні в діяльності суду зі здійснення правосуддя, що дає підстави для ототожнення змісту правозастосовної функції, у вузькому значенні, з правосуддям [6, с. 399].
Окрім того, в юридичній літературі стверджується і про виконання судом правотворчої (нормотворчої) функції, оскільки, «здійснюючи правосуддя, суди загальної юрисдикції реалізують норми права і своєю діяльністю сприяють створенню норм права» [6, с. 400].
Проте більш прийнятною є позиція вчених, які заперечують здійснення судом правотворчої (нормотворчої) функції. Так, О. С. Ткачук зазначає: «Суди, розглядаючи справи, лише аналізують конкретні життєві обставини, відшуковуючи норму права, яка може бути до них застосована, й, вживаючи її, вказують, яким чином необхідно діяти в конкретній ситуації персоніфікованим особам» [7, с. 94]. Є. А. Таликін вказує: «Функцію правотворчості суду важко вкласти в поняття «правосуддя», адже безпосередньо на захист прав, свобод та законних інтересів вона не спрямована» [8, с. 167].
Погоджуючись із зазначеною аргументацією, варто також взяти до уваги теоретичні положення про те, що «метою правотворчості є створення єдиної, внутрішньоузгодженої системи норм, яка регулює різноманітні за змістом суспільні відносини» [5, с. 355], а за допомогою правозастосовної діяльності «здійснюються завдання щодо організації виконання приписів правових норм та забезпечення реакції з боку державних органів за порушення приписів норм права» [5, с. 453]. Тому можна зробити висновок, що правосуддя є правозастосовною, але не правотворчою діяльністю суду.
Предметно зміст діяльності суду по здійсненню правосуддя розкриває С. М. Тимченко, зазначаючи, що вона «проходить у визначених законом процесуальних формах у судових засіданнях за участю сторін та інших учасників процесу й полягає у встановленні фактичних обставин справи та з'ясуванні істини у розглянутій справі шляхом дослідження доказів, що закінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідного матеріального закону» [2, с. 25]. Можна зауважити, що загалом у цьому визначенні мова йде про правозастосування, здійснюване судом у визначеній законом процесуальній формі. При цьому вказується предмет, зміст, мета та засоби діяльності суду.
Враховуючи предмет кримінально-правового регулювання, завдання та призначення кримінально-процесуальної діяльності, можна визначити такі етапи правозастосування, що здійснюється судом у кримінальному провадженні: встановлення обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження; кримінально-правова кваліфікація діяння; ухвалення та оформлення судового рішення.