М. В. Баглай і В. О. Туманов визначають законність як неухильне дотримання конституції і законів, а також виданих відповідно до них інших правових актів усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями [25, с. 167].
Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному процесуальному законодавству і здійснюється у визначеному ним процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обґрунтованим [26, с. 22].
Визначаючи поняття і сутність законності як загальної засади кримінального провадження законодавець зобов'язує суд, слідчого, суддю, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади дотримуватися вимог міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 9 КПК України), зокрема і Конвенції [27, с. 7].
Єдність справедливості й законності в кримінальному провадженні виражається в тому, що вони мають загальну нормативну природу, входять у єдину систему, урегульовану соціальними нормами, формуються в рамках того самого суспільства і є регуляторами суспільних відносин у кримінальному провадженні, визначаючи межі дозволеного й обов'язкового, створюють умови, які становлять основи для кримінального провадження на принципах гуманізму, дотримання прав і свобод людини [20, с. 7].
Як принцип права законність є основоположною загальноприйнятою нормою імперативного характеру, що втілюється в безперечних вимогах правомірної діяльності та поведінки, які висуваються до державних органів, суспільних організацій, юридичних осіб та громадян. Принцип законності включає в себе принцип верховенства права, який закріплений у ст. 8 Конституції України: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй». Принцип законності має ширше значення, оскільки включає в себе не стільки ієрархію нормативно-правових актів, скільки необхідність дотримання громадянами, юридичними особами та посадовими особами правил поведінки, встановлених Конституцією, законами України й іншими нормативно-правовими актами відповідно до їхньої юридичної сили. Цей принцип має першочергове значення для процесуального права, оскільки здійснення правосуддя є найбільш поширеною формою правозастосування в державі [12, с. 19].
На думку Л. В. Мединської, ст.ст. 8 та 9 КПК України визначають засади верховенства права та законності як загальні засади кримінального провадження. Вказані принципи є загальноправовими, однак у кримінальному судочинстві вони мають специфічний зміст. Аналізуючи законодавчий зміст обох засад, варто зазначити, що законність є обов'язковим елементом
принципу верховенства права. Крім законності, виділяють ще й такі обов'язкові елементи як: 1) правова визначеність; 2) заборона на свавілля; 3) доступ до правосуддя, забезпечений незалежними та неупередженими судами; 4) дотримання прав людини; 5) недискримінація та рівність перед законом. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, про врахування якої йдеться як у ч. 2 ст. 8, так і в ч. 5 ст. 9 КПК України, є складовою частиною як принципу верховенства права, так і законності. Незважаючи на багатогранність та складність поняття «верховенство права», усі визначення зводяться до пріоритетності прав людини, особливо у кримінальному провадженні, оскільки саме в цій сфері вони можуть бути суттєво обмежені. Саме на це намагався звернути увагу законодавець, закріплюючи принцип верховенства права як загальну засаду кримінального провадження. У той же час сфера діяльності законності як засади також надзвичайно широка. Вона стосується всіх стадій кримінального процесу, всіх його суб'єктів, поширюється на всі дії і процесуальні рішення, пронизує всі інші засади і сприяє їх фактичній реалізації, забезпечуючи при цьому пріоритетність прав людини [13, с. 483].