Доки на К-генератор не буде надіто антитермічний фільтр, “резонанс-ефект” можна виявити хіба випадково, бо в усіх явищах на перший план виступить могутня теплова дія променів: спробуй-но пояснити, що там відбувається в зоні з температурою кількох тисяч градусів. Але якщо Куртову конструкцію буде відновлено — справа буде погана. Все залежить від того, що їм відомо про кришталевий кубик. Коли потаємні фотоапарати чи потаємні спостерігачі зафіксували момент занурення ромашки в кришталь, секрет “резонанс-ефекту” можна вважати розкритим. І це дуже, дуже страшно!
Те, що Друммонд ані словом не прохопився про легкоплавке скло, було тривожною прикметою. Отже, це питання стало для концерну другорядним, вони нанюхали значно апетитнішу штуку. Тож пильнуй, Курте: починається велика гра! В запасі у Друммонда є козирний туз: через кілька днів, — звісно, якщо за цей час вони не зуміють відтворити “резонанс-ефекту” самотужки, — тебе запросять ще раз і запропонують продати своє відкриття за готівку. Цього разу угода буде “чесною” і безпечною — за всіх умов концерн заробить на ній сотні мільйонів доларів. То що ж ти відповіси їм, доктор Курт Гешке?
Коли б це хоч рік тому, відповідь була б однозначна: він продав би своє відкриття не замислюючись і турбувався б тільки про те, щоб не продешевити. Але зараз, після смерті батька і Катрін та після всіх роздумів щодо смислу й мети існування людини, Курт усвідомив: за все золото світу не продасть він свого кваркового резонатора таким, як Друммонд, бо повториться історія з атомною бомбою, яку людство прокляло. Він міг би віддати відкриття задарма, подарувати всьому світові, проте за це хотів одержати гарантію, що “резонанс-ефект” ніколи не буде використано як смертоносну зброю. А хто йому таку гарантію дасть?.. Отож у такій ситуації нема чого й роздумувати: треба негайно втікати до Західного Берліна та й забути, що жив у Сполучених Штатах.
Навіть не заїжджаючи додому, Курт подався на аеродром, а через три години був уже у Вашінгтоні. Він досить швидко уладнав справу з виїзною візою та з квитком на понадзвуковий лайнер, віддав усі потрібні розпорядження бюро послуг щодо пересилки його речей з Пітсбурга у Західний Берлін. Зняв номер у готелі — вилітати доведеться аж завтра надвечір.
Попереду була абсолютно вільна доба. То ж спалюючи мости за собою, слід старанно обміркувати, в якому напрямку рушити, аби не збитися на манівці.
Курт Гешке був німцем, а вітчизни, власне, не мав. Сполучені Штати не виправдали його сподівань, вони не дали — а тепер видно, що й не змогли б дати, — йому щастя. Тільки одним він зобов’язаний Америці: отим К-генератором, на якому відкрито “резонанс-ефект”.
Але ж такі генератори є і в Радянському Союзі. Ця країна-велетень усе ще лишалася таємничою і незрозумілою, викликала полохливу пошану. То, може, поспитати щастя ще в ній? Доктор Курт Гешке не буде нахлібником, дармоїдом — він заплатить за проживання щедро: секретом легкоплавкого скла. І тільки одне в нього буде прохання: дозволити працювати з К-генератором. А щодо “резонанс-ефекту” — видно буде далі.
Аби відрізати собі шлях до відступу, Курт зразу ж написав Альошину довгого листа, в якому розповів насамперед про трагічну загибель Катрін, повідомляв, що з цілого ряду причин кидає працю в “Пітсбург плейт гласс” і виїжджає додому, в Західний Берлін. Писав, що, бажаючи відшкодувати провину колишнього обер-лейтенанта Рудольфа Гешке, хотів би передати від його імені радянському народові секрет найновітнішого легкоплавкого скла, — і навіть наводив його основні технологічні показники. А в кінці натякав, що хотів би приїхати до Києва, щоб хоч якийсь час попрацювати в лабораторії надвогнетривів.
Надсилати такий лист поштою було надто рисковано, тому Курт попрямував до радянського посольства. Там його зустріли чемно й привітно, пообіцяли переправити лист негайно і пояснили, що згідно з радянським патентним правом доктор Гешке за передачу державі прав на винахід одержить значну суму грошей, яких йому вистачить на тривалий час перебування в СРСР. Виявилося, що й питання про візу можна розв’язати дуже легко.
Курт вийшов з посольства вже аж надвечір, задоволений наслідками розмови, заспокоєний щодо свого майбутнього. Завтра о цій порі він буде в Західному Берліні, а ще через тиждень чи там два — у Києві. І хто знає, може, саме в тому чудесному зеленому місті, — в кращому розумінні “несучасному” проти кам’яних мурашників Америки, — він і знайде своє омріяне щастя!