— Вечерю на двох голодних мужчин! — сказала йому Катрін жартівливо. — Звичайно, зважаючи, що один з них має жіночий смак.
— Буде зроблено! — хазяїн зник, а буквально через кілька секунд поставив на стіл пляшку бренді, чарки і тарілочку з посиланими цукром шматочками цитрини. — Все інше — за п’ять хвилин!
— Наливайте, Курт! Та ні, по повній, по повній!.. — Катрін підняла чарку. — Вип’ємо за наше дивне знайомство!
В її очах витанцьовували зелені бісики, примхливі губи посміхалися визивно й клично. Вродлива й звабна. Але ж і небезпечна, певно!
Курт мимохіть згадав свою наречену. О, Лізхен і Катрін — як небо і земля! Та — неквапна, статечна, справжнє втілення образу класичної німкені. Ця — як збуджена тигриця. Боронь боже мати справу з такою!
Але йому було приємно з нею. Вперше в житті він не поглядав на годинник, хоч північ давно минула; вперше не зупинився на одній-єдиній чарці, а пив і пив. Алкоголь не затьмарював йому свідомості, зате додавав настрою і балакучості. Мабуть, і у Катрін був схожий стан — їхня розмова була невимушена, але хаотична; говорили про все загалом і ні про що конкретно. Та ось раптом Катрін замовкла, примружила очі:
— Курт, а дайте-но мені вашу долоню!
— Прошу… Хочете зазирнути в моє майбутнє?
— Так! — зелені бісики в її очах затанцювали ще дужче. — Тож слухайте!.. Перше — ви не одружені, проте маєте пишнотілу вродливу наречену. Німкеню, звичайно. Одружитеся з нею… якщо на вашій дорозі не стане якась худорлява зеленоока шатенка.
— Схожа на вас?
— Частково. Проте не перебивайте… Ви — вчений. Ще не славетний, але обдарований… Працюєте в “Пітсбург плейт гласс К°”. Мабуть… мабуть, очолюєте лабораторію. На вас чекають великі неприємності, проте все обійдеться гаразд… Ну, то яка з мене ворожка?
— Дивовижно! — збентежено знизав плечима Курт. — Ні, ви таки справді, певно, агент ФБР!
— Знову тієї ж! — засміялася Катрін. — Повторюю: я звичайна сучасна американка. Може, тільки дещо спостережливіша за інших. У майбутнє, на жаль, зазирати не вмію, а от жетон фірми “Пітсбург плейт гласс К°”, який ви ненароком витягли з кишені разом з хустинкою — помітила. А далі — звичайна логіка: якщо концерн запрошує з Європи німця, то тільки обдарованого і на керівну посаду; якщо цей німець іде до ресторану з чужою жінкою — то тільки тому, що вдома на нього не чекає власна; вам років тридцять п’ять, а це — шлюбний вік статечного німця, тому у вас є наречена. Ну, і таке інше.
— Он воно як! — розчаровано зітхнув Курт. — Ну, а ви?.. Хто ви?
— Я — вільна пташка! — вона поглянула на годинник, стурбовано хитнула головою. — Пізно. Час додому.
Курт розрахувався за вечерю. Вийшли на вулицю. Довго чекати не довелося—під’їхало вільне таксі.
— Прошу, Грюн-стріт! — сказала Катрін до шофера.
— Ви теж там живете? — здивувався Курт.
— Ні, я живу далеко звідси… — її голос лунав сухо і навіть неприязно.
— Ви чимось ображені, Катрін? — Куртові було неприємне оце дивне перетворення його супутниці.
— Аж ніяк.
— Ми ще зустрінемося з вами?
— Ні.
— Чому?
— Ви не вмієте користуватися з слушного моменту… Ну, прощайте. Ми вже приїхали.
— Прощайте… — Курт вийшов з машини, провів її поглядом, попростував до своєї вілли. Його райдужний настрій розвіявся, на душі було гидко.
Хоч минала друга година ночі, лакей ще не спав, чекаючи на господаря. Добре вишколений, він навіть знаку не подав, що здивований незнаним досі порушенням режиму дня містера Гешке. Тільки доповів стримано:
— Сер, до вас тричі дзвонив містер Друммонд.
— Друммонд?!
— Так, сер. Просив, щоб ви обов’язково подзвонили йому… Вечерю подавати зараз чи після вашої розмови?
— Ні-ні, я повечеряв… Можете йти, Ірвін.
Лакей вийшов, дбайливо причинивши за собою двері. Доктор Гешке підійшов до відеофону, замислився. Надто швидко збувається “пророкування” Катрін: нічний дзвінок Крокодила, як поза очі називають містера Друммонда, не віщує нічого приємного. Що ж там сталося?
Доктор Гешке не любив несподіванок. Він волів мати справу з передбачуваними прикростями, аби тільки не стикатися з потребою миттєво орієнтуватися в складній ситуації. Ось і тепер йому хотілося підготувати себе до найгіршого, щоб не виявити розгубленості перед босом. Але, крім можливості пожежі у лабораторії чи змін щодо терміну виготовлення вогнетриву, на думку нічого не спадало. Незадоволено посопівши носом, він набрав номер квартири Друммонда.
Чекати довелося довгенько — Крокодил, звичайно, спав. Та ось на екранчику вималювалось його незадоволене одутлувате обличчя.