— Угу!
Вона поправила чоловікові галстука.
— Але ніхто ще не зміг відшукати два куба, які при додаванні теж давали б куб, або більш високі степені, які давали б аналогічний результат, — напевне, їх просто немає. І все-таки, — тріумфуючи докінчив він, — до цього часу не доведено, що таких чисел не існує! Тепер зрозуміла?
— Звичайно. — Дружина Саймона завжди розуміла наймудріші математичні моменти.
А якщо попадався надто міцний горішок, чоловік терпляче пояснював їй усе по кілька разів. Тому в місіс Флегг лишалось мало часу на інше.
— Зварю каву, — сказала вона й пішла.
Чотири години опісля, коли вони сиділи й слухали третю симфонію Брамса, чорт з’явився знову.
— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії і планіметрії, — заявив він тріумфуючи.
— Швидко працюєте! — похвалив його Саймон, — я певен, що сферична, аналітична, проективна, нарисна і неевклідові геометрії не становитимуть для вас труднощів.
Чорт наморщився.
— Їх так багато? — згаслим голосом запитав він.
— О, це далеко не все. — У Саймона був такий вигляд, неначе він сповіщав радісну звістку. — Неевклідові вам сподобаються, — посміхнувся він. — Для цього вам не треба сушити собі голову над кресленнями. Креслення нічого не скажуть. І коли ви не в ладах з Евклідом…
Чорт застогнав, побляк, як давня кіноплівка, і щез. Дружина Саймона хихикнула.
— Мій дорогий, — проспівала вона, — я починаю думати, що ти переможеш!
— Тс-с! Остання частина! Чудово!
Ще через шість годин щось спалахнуло, кімнату заслав дим, і чорт знову опинився тут, як уродивсь. У нього з’явилися мішки під очима. Саймон Флегг прогнав з лиця усмішку.
— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням промовив чорт. — Тепер буде легше. Я, мабуть, готовий взятися за вашу маленьку головоломку.
Саймон похитав головою.
— Ви надто поспішаєте. Напевне, ви не примітили таких фундаментальних методів, як аналіз безконечно малих, диференціальні рівняння й числення конечних різниць. Потім є ще…
— Невже все це треба? — зітхнув чорт.
Він сів і почав терти кулаками напухлі повіки. Бідолаха не міг стримати позіхів.
— Не можу сказати напевно, — байдуже відповів Саймон. — Але люди, трудячись над цією “маленькою головоломкою” скуштували всіх розділів математики, а задача ще й досі не розв’язана. Я запропонував би…
Але чорт не був схильний вислухувати поради Саймона. На цей раз він щез, навіть не вставши із стільця. І зробив це досить незграбно.
— Мені здається, він стомився, — зауважила місіс Флегг. — Бідний чортяка!
Проте в її тоні важко було вловити співчуття.
— Я теж стомився, — відгукнувся Саймон. — Ходімо спати. Я гадаю, до завтра він не з’явиться.
— Можливо, — погодилась дружина. — Але про всяк випадок я надіну сорочку з чорним мереживом.
Настав ранок нового дня. Тепер подружжю видалась доречнішою музика Баха. Тому вони поставили пластинку з Ландовською.[24]
— Ще десять хвилин, і, якщо він не повернеться з розв’язком, ми виграли, — сказав Саймон. — Я віддаю йому належне. Він міг би скінчити курс за один день, до того, з відзнакою, й одержати диплом доктора філософії.[25] Одначе…
Почулось шипіння. Знялася червона грибоподібна хмарка, розносячи запах сірки. Перед подружжям на килимкові стояв чорт і відхекувався, викидаючи клубки пари. Плечі його опустились. Очі були налиті кров’ю. Пазуриста лапа все ще стискала паку списаних аркушів і помітно тремтіла. Напевне, в нього розгулялися нерви.
Мовчки він жбурнув купу паперу на підлогу і взявся люто топтати його роздвоєними ратицями. Нарешті, витративши весь запал, чорт заспокоївся, й гірка посмішка скривила йому рот.
— Ви виграли, Саймоне, — прошепотів чорт, дивлячись на математика з незлобивою пошаною. — Навіть я не зміг за цей короткий час вивчити математику так, щоб здолати таку важку задачу. Що далі в неї заглиблювався, то гірше посувалось діло. Неєдиний розкладна множники, ідеальні числа — о Ваал…! Ви знаєте, — довірливо повідомив він, — навіть найкращі математики інших планет, — а вони лишили вас далеко позаду, — не добились розв’язання. Ех, один молодик на Сатурні — він трохи нагадує гриба на ходулях — усно розв’язує диференціальні рівняння в окремих похідних. Але й він спасував. — Чорт зітхнув. — Бувайте здорові!
Чорт щезав дуже повільно. Очевидно, він таки добре стомився.
Саймон міцно поцілував дружину. Але вона з невдоволеною гримасою, вдивляючись у лице чоловіка, який своїми думками літав далеко в хмарах, спитала:
— Любий, що там ще не гаразд?
— Ні, нічого… Але, розумієш, я хотів би ознайомитися з його роботою, взнати, як близько він підійшов до розв’язання. Я бився над цією проблемою не менше…
Він не доказав і вражено витріщив очі: чорт знову був у кімнаті. Він мав дуже збентежений вигляд.
— Я тут забув… — промимрив він. — Мені треба… ой!
Він нагнувся над розкиданими паперами й почав їх дбайливо збирати й розгладжувати.
— Ця штука захоплює, — сказав він, не дивлячись Саймонові у вічі. — Просто не відірвешся! Якби тільки мені пощастило довести одну простеньку лему! — Побачивши, що на лиці Саймона спалахнула жагуча цікавість, він опустив очі, неначе просив вибачення. — Послухайте, професоре, — пробурчав чорт, — я не маю сумніву, що й ви потрудилися над цим. А чи пробували ви безперервні дроби? Ферма, безперечно, користувався ними, і… Будьте ласкаві, лишіть нас удвох.
Останні слова адресувалися місіс Флегг. Чорт сів поряд з Саймоном, підібгавши під себе хвоста, і показав на аркуші, змережані математичними знаками.
Місіс Флегг зітхнула. Занурений у роздуми чорт здався їй надто знайомий: він майже не відрізнявся од старого професора Аткінса, колеги її чоловіка по університету. Варт двом математикам поринути у вивчення якоїсь болісної і заманливої задачі, і вони…
Вона покірно вийшла з кімнати, тримаючи кофейника в руці. Безперечно, мала відбутися тривала, втомлива конференція. У цьому місіс Флегг була певна. Адже недарма вона була дружиною відомого математика.
Альфред Ван-Вогт[26]
ЧУДОВИСЬКО
Людство безсмертне. Навіть якби коли-небудь, через багато тисяч років… навіть якщо уявити собі найгірше, — всепереможний розум відродиться, як фенікс із попелу.
За чверть милі над одним містом завис великий зореліт. Внизу на всьому лежала печать космічного спустошення. Повільно спускаючись в енергетичній гондолі-сфері, Інеш помітив, що будівлі вже почали руйнуватись від часу.
— Ніяких слідів війни! Ніяких слідів… — щохвилини повторював безбарвний механічний голос.
Інеш змінив настройку.
Досягнувши поверхні, він вимкнув поле своєї гондоли й опинився на зарослій, оточеній стінами ділянці. Кілька кістяків лежало у високій траві перед спорудою з обтічними стрімкими лініями. Це були кістяки довгих дворуких і двоногих створінь, череп кожного тримався на верхньому кінці тонкого спинного хребта. Усі кістяки явно належали дорослим особням і, здавалось, чудово збереглися, але, коли Інеш нагнувся і доторкнувсь до одного з них, цілий суглоб розсипався на порох. Випроставшись, він побачив, як неподалік приземлявся Йоал.
Зачекавши, поки історик вибереться із своєї енергетичної сфери, Інеш спитав:
— Як на вашу думку, варт спробувати наш метод оживлення?
Йоал здавався чимось стурбований.
— Я розпитував усіх, хто вже спускався сюди в зорельоті, — відповів він. — Щось тут не так. На цій планеті не лишилось живих істот, не лишилося навіть комах. Перш ніж починати будь-яку колонізацію, ми повинні з’ясувати, що тут сталось.
24
Ландовська, Ванда (1879–1959) —
26
Ван-Вогт, Альфред —