Капітан Горсід подав знак стражеві з променевою рушницею…
Третя людина сіла і якийсь час уважно дивилася на них.
— З зірок? — нарешті запитала вона. — У вас є система чи ви потрапили до нас цілком випадково?
Генейські радники, що зібрались під склепінням зали, неспокійно завовтузились у гнутих своїх кріслах. Інеш зустрівся очима з йо-алом. Історик був вражений, і це стривожило метеоролога. Він подумав: “Двоноге чудовисько здібне ненормально швидко пристосовуватись до нових умов і має надто гостре відчуття дійсності. Жоден генеєць не зрівняється з ним у швидкості реакції”.
— Швидкість мислі не завжди є ознакою переваги, — зауважив головний біолог Хамар. — Істоти з повільним широким мисленням займають у ряді розумних особнів почесні місця.
“Річ не в швидкості, — мимоволі подумав Інеш, — а в правильності, в точності мислі”. Він спробував уявити себе на місці воскреслого. Чи зміг би він отак одразу зрозуміти, що довкола нього чужі істоти з далеких зірок? Навряд.
Усе це вмить вилетіло з його голови, коли людина встала. Інеш й інші радники не спускали з неї очей. Людина швидко підійшла до вікна, виглянула в нього. Один миттєвий погляд, і вона обернулася до них.
— Скрізь те саме?
Знову швидкість, з якою воскреслий усе зрозумів, вразила генейців. Нарешті Йоал вирішив відповісти:
— Так. Спустошення. Смерть. Руїни. Ви знаєте, що тут скоїлось?
Воскреслий підійшов і зупинився перед силовим екраном, що за ним сиділи генейці.
— Чи можу я оглянути музей? Я повинен прикинути, в якій я добі. Коли я жив, ми мали деякі руйнівні засоби. Який саме було застосовано — залежить від того, скільки проминуло часу.
Радники дивились на капітана Горсіда. Той повагався й наказав стражеві з променевою рушницею:.
— Стеж за ним!
Потім подивився воскреслому у вічі.
— Нам зрозумілі ваші заміри. Ви хочете скористатися становищем і подбати про свою безпеку. Хочу вас застерегти: жодного зайвого руху — й тоді все скінчиться для вас добре.
Чи повірив воскреслий в цю брехню, чи ні, важко було зрозуміти. Ні поглядом, ні жодним рухом не виказав він, що запримітив розплавлену підлогу там, де променева рушниця спалила й обернула в ніщо двох його попередників. З цікавістю підійшов він до найближчих дверей, уважно подивився на другого стражника, що стежив за ним, і швидко попрямував далі. Слідом пройшов страж, за ним рушив силовий екран і, нарешті, всі радники один за одним.
Інеш переступив поріг третім. У цьому залі було виставлено моделі тварин. Наступний знайомив з добою, яку Інеш для зручності назвав “цивілізованою”. Тут зберігалось безліч апаратів одного періоду. Усі вони свідчили про досить високий рівень розвитку. Коли генейці проходили тут уперше, Інеш подумав: “Атомна енергія”. Це зрозуміли й інші. Капітан Горсід з-за його спини звернувся до людини:
— Нічого не чіпати. Один недозволений крок — і страж спалить вас.
Людина спокійно зупинилась посеред зали. Всупереч тривожній цікавості, Інеш замилувався її самовладанням. Вона повинна була розуміти, яку долю уготовано їй, і все-таки стоїть перед ними, про щось глибоко замислившись. Нарешті людина заговорила:
— Далі йти нема потреби. Можливо, вам пощастить визначити точніше, який проміжок часу лежить між днем мого народження й оцими машинами. Ось апарат, що, як засвідчує табличка, лічить розщеплені атоми. Коли їхня кількість досягає межі, автоматично вилучається певна кількість енергії. Періоди розраховано так, щоб запобігти ланцюговій реакції. За моїх часів існували тисячі грубих пристроїв для уповільнення атомної реакції, але, щоб створити такий апарат, потрібно було дві тисячі років від початку атомної ери. Ви можете зробити порівняльний розрахунок?
Радники очікуюче дивились на Віїда. Інженер був розгублений. Нарешті він зважився й заговорив:
— Дев’ять тисяч років тому ми знали безліч способів запобігати атомним вибухам. Але, — додав він уже повільніше, — я ніколи не чув про прилад, який відлічує для цього атоми.
— І все-таки вони загинули, — промимрив ледь чутно астроном Шюрі.
Запанувала мовчанка. її порушив капітан Горсід.
— Вбий чудовисько! — наказав він стражеві.
Тієї ж миті охоплений полум’ям страж повалився на підлогу. І не страж, а вся сторожа! Усіх їх водночас змів і поглинув блакитний вихор. Полум’я лизнуло силовий екран, відсахнулось, рвонулося ще лютіше й знову відсахнулось, розгоряючись все яскравіше. Крізь вогняну завісу Інеш побачив, як людина відступила до дальніх дверей. Апарат, що лічив атоми, світився від напруги, охоплений синіми блискавками.
— Перекрити всі виходи! — прогавкав у мікрофон капітан Горсід. — Поставити охорону з променевими рушницями! Підвести бойові ракети ближче й розстріляти чудовисько!
Хтось сказав:
— Розумовий контроль. Якась система керування думкою на віддалі. Нащо тільки ми в це встряли!
Вони відступали. Синє полум’я шугало до стелі, намагаючись пробитися крізь силовий екран. Інеш в останній раз подивився на апарат. Напевне, він усе ще продовжував відлічувати атоми, тому що довкола нього клубочились пекельні сині вихори.
Разом з іншими радниками Інеш добрався до зали, де стояв воскреситель. Тут їх захистив другий силовий екран. З почуттям полегшення сховалися вони в індивідуальні гондоли, вилетіли з музею й поспішно піднялися в зореліт. Коли величезний корабель злинув у вись, від нього полетіла атомна бомба. Вогняна безодня розкрилася внизу над музеєм і над усім містом.
— А ми так і не взнали, чому загинула раса цих істот, — прошепотів Йоал на вухо Інешу, коли гуркіт вибуху завмер удалині.
Блідо-жовте сонце зійшло над горизонтом третього ранку після вибуху бомби. Пішов восьмий день їхнього перебування на цій планеті. Інеш разом з іншими опустився в ще одне місто. Він вирішив зашкодити будь-якій спробі провадити оживлення.
— Як метеоролог, — мовив він, — я заявляю, що ця планета цілком безпечна й придатна для генейської колонізації. Не бачу ніякої необхідності ще раз ризикувати. Ці істоти збагнули таємниці своєї нервової системи, й ми не можемо допуститися…
Його перебили. Біолог Хамар глузливо сказав:
— Якщо вони знали так багато, то чому ж не переселилися на іншу систему й не врятувались?
— Гадаю, — відповів Інеш, — вони не знали нашого методу знаходити зірки з планетами.
Він похмуро оглянув коло друзів.
— Ми всі знаємо, що це було унікальне випадкове відкриття. Річ тут не в мудрості — нам просто поталанило.
За виразом на обличчях він зрозумів: вони в думках відхиляють його доказ. Інеш відчував свою неспроможність зарадити неминучій катастрофі. Він уявив собі, як ця велика раса зустріла смерть. Напевне, вона настала швидко, але не так, щоб вони не встигли зрозуміти. Надто багато кістяків лежало на видноті, в садах біля прекрасних будинків. Здавалося, чоловіки вийшли з жінками з помешкань, щоб зустріти загибель свого народу під чистим небом. Інеш намагався змалювати радникам їхній останній день, що проминув багато-багато років тому, коли ці істоти спокійно дивилися в лице смерті. Одначе збуджені ним зорові образи не торкнулися свідомості членів експедиції. Радники нетерпляче завовтузились у своїх кріслах за кількома рядами захисних силових екранів, а капітан Горсід запитав:
— Поясніть, Інеш що саме так збудило ваші емоції?
Запитання змусило Інеша замовкнути. Він не думав, що це були емоції. Він не міг збагнути природи наслання — так непомітно воно ним оволоділо. І тільки тепер він раптом зрозумів.
— Що саме? — повільно перепитав він. — Знаю. Це був третій воскреслий. Я бачив його крізь запону енергетичного полум’я. Він стояв там, біля дальніх дверей, і дивився на нас, аж поки ми кинулися навтікача. Дивився з цікавістю. Його мужність, спокій, спритність, з якою він пошив нас у дурні, — в цьому вся річ…