Грубер не заперечував. Він був надто кволий і вже дуже втомився. Другого дня він дізнався, що тієї ж ночі, як він утік, Гретхен повезла його з допомогою старого Клейнмюнцлі до своєї тітки в гори. Він тоді вже був, певне, хворий, бо очі в нього були якісь чудні й говорив він нісенітниці. Гретхен навіть боялася, чи не божевільний він. Термометр пояснив, у чому справа.
Тітка Маргаритина, проста селянка, бездітна вдова, не зрозуміла гаразд, від кого ховається Грубер і що з ним таке. Однак добре серце старої та золотий годинник, подарований Маргаритою, поклали край будь-яким ваганням, і молодята дістали в неї притулок.
Грубер, мабуть, не видужав би, — у нього було тяжке запалення легенів, — але Гретхен дуже любила його, а кохання робить із жінки геніальну доглядачку хворого. Рятуючи молодого вченого, Гретхен рятувала своє власне щастя, свою власну долю. Вона упросила батька, щоб той за всяку ціну здобув десь хоч трохи грошей Груберові на поїздку за кордон, як він видужає. Тяжко це було старому Клейнмюнцлі. Не той час, щоб добувати гроші. Проте, підігрітий надією на щасливу долю й багатство свого майбутнього зятя, він таки дістав стільки, скільки треба було, щоб Груберові добитися до тієї країни, звідки були замовлення на військові похідні аптечки. Принаймні для неї його винахід потрібний. Так зміркував старий Клейнмюнцлі. Лишалося тільки видужати Груберові.
Догляд Гретхен робив своє діло. Грубер швидко видужував. Поволі пам'ять вернулася до нього. Він тільки ніяк не міг пригадати свого винаходу. Складні хімічні формули без вороття вилетіли з хворої голови. Це турбувало вченого. Та Грубер потішав себе тим, що ось він одужає, і тоді, перед виїздом за кордон, заскочить якось додому й забере всі свої записи. Він попросив Гретхен зробити це, але та замахала руками.
— Мій любий! Це було б дуже небезпечно, — стурбовано сказала вона, — того ж дня, як тебе забрали з університету, до пані Надель хтось приходив, питав про тебе, і з того часу, як ти втік, за твоїм помешканням стежать, каже батько. Певне, вони сподіваються, що ти прийдеш по свої книжки. Як побачать мене або мого батька, вчепляться й доберуться аж сюди. Нехай уже, як ти будеш за кордоном, у певному місці, я тобі надішлю твої книжки.
Грубер на це не згоджувався. Він без своїх записів нікуди не поїде, бо вони можуть загубитись на пошті, в дорозі. Однак він не хотів сперечатися з Гретхен. Не треба турбувати її. Він нишком сам візьме записки. А що стежать, байдуже. Він прийде ввечері і, зайшовши з парадного, попросить пані Надель випустити його через кухню. З двору є брама на іншу вулицю.
Настав день від'їзду. Гретхен плакала й благала Грубера зараз же сповістити її з-за кордону, як справи, і дати їй змогу швидше приїхати до нього. Зворушений Грубер обіцяв їй зробити все, що він зможе. А сам був сумний. Він тепер мало вірив в успіх справи. Йому навіть не хотілося залишати затишну хату Маргаритиної тітки. З тихої гавані в бурю й сніг вирушав його корабель на бурхливі хвилі житейського моря.
Саме й день був такий. Скаженіла гірська хуртовина, і він ледве добився з Гретхен до невеличкої станції, звідки мав їхати за кордон, а Гретхен — у другий бік, до свого міста. Поїзд Гретхен прийшов першим. Із сірого засніженого зимового присмерку виринули його золоті очі. Хвилинку він тяжко чмихав і сопів коло станції, потім зраділо зірвався з місця й поніс Гретхен назустріч білим примарам зими, що поставали в темряві. Грубер зітхнув з полегшенням. До суму розлуки з Гретхен і непевності своєї справи прилучалося тяжке почуття від того, що він ховався від Гретхен із своїм наміром не їхати зараз за кордон, а спочатку вернутися до міста і взяти свої записи. Тепер було легше, як Гретхен поїхала. Він не звик брехати, і все здавалося, що Гретхен бачить його прихований намір.
Грубер зайшов до невеличкого залу станції, чекаючи на другий поїзд до міста, що мав іти за кілька годин. В залі нікого не було. Самітно горіла лампа. В каміні тріщали дрова. Грубер ходив з кутка в куток із своїми невеселими думками.
Пролетів поїзд з-за кордону, збудивши на хвилину затишок станції. З поїзда зіскочив газетяр з вечірніми газетами для найближчих від станції сіл.
Побачивши газетяра, Грубер згадав, що він уже давно не читав газет. Він покликав газетяра до себе і раптом, несподівано для себе, задумався над тим, яку саме газету взяти. Досі вони всі були для нього цілком однакові… Що це з ним сталося? Звідки така цікавість до політики?
В голові кублилися неясні думки, і раптом у них, як вогник житла вночі в хуртовину, знову зажеврів спогад про те, як колись він потрапив на комуністичний мітинг, чув доповідача, який йому страшенно сподобався своєю правдою, і був потім арештований. Чому це все він пригадав знову?