Валя пішла до Діденка — секретаря парткому. Він мусить дати пораду…
Вислухавши Валю, Діденко задумався. Він знав, яке місце посідає в науці Грубер, цей молодий, але вже відомий і за межами своєї батьківщини вчений. І коли він сказав Валі, що є змога варити скло без вогню, то це не фантастика. Колектив заводу працює над удосконаленням технології виробництва скла. Чому б їм не об'єднати свої зусилля?
— Треба допомогти Груберові, — сказав твердо Діденко.
Валя добре знала секретаря парткому. Знала вона, що тепер їй можна йти собі: справу буде полагоджено. Розпитувати, як це буде зроблено, не треба. Діденко сам покличе її.
— То — бувай! — сказала Валя, збираючись іти.
— Чекай, — затримав її Діденко, — ходім до директора. Я хочу, щоб ти йому сама розповіла про Грубера…
Директор не так близько взяв до серця справу, як Діденко. Чудесне скло, про яке розповіла Валя, не було новиною для нього. Роботи по його винайденню провадились і в нас, але, дбаючи про виконання заводом виробничих завдань, директор ставив найвище те, що потрібно сьогодні ж. Проте він не заперечував.
— Треба познайомити Грубера з Васюченком, — сказав він, висловлюючи те саме, про що думав Діденко. — Тільки цей хлопець дуже завантажений. Він же не тільки найкращий хімік, а й найкращий організатор. Головний інженер без нього як без правої руки.
— Ну що ж, — сказав жартома Діденко. — Треба заборонити Васюченкові писати вірші хоча б на півроку. Тоді він зможе і в головного інженера працювати, і в лабораторії.
Всі засміялися. Кожен знав цю маленьку слабість Васюченка: людина надзвичайної працездатності, прекрасний інженер, він у вільний час цілі години сидів над клаптиком паперу, складаючи свої вірші, які потім приносив до редакції заводської багатотиражки та редколегії цехових стінгазет. Одні казали:
«Ох, якби не ці вірші, то мали б ми не одного, а двох Васюченків. Такий працьовитий хлопець, і така шкода — марнує час».
Інші заперечували:
«Облиште! Треба ж хлопцеві культурний відпочинок мати. Може, саме він і дає йому силу так добре працювати…»
— Поговоримо з Васюченком, — сказав директор і викликав його в кабінет.
— Що? — запротестував молодий інженер, коли Діденко сказав йому, щоб він облишив свої вірші. — Та я самому Олексію Максимовичу напишу, та це ж… Слухай, Діденко! — перейшов хлопець на благальний тон. — Я ж досі думав, що ти порядна людина, а виходить — помилився. Як ти можеш вимагати це від мене, коли партія приділяє таку увагу розвиткові нашої літератури?..
— Яка без Васюченкових віршів, безперечно, занепаде, — підхопив Діденко. — Ну, годі жартувати. Давай серйозно…
І Діденко розповів молодому інженерові про Грубера, про його винахід. Васюченко захопився.
— Це ж саме те, над чим я тепер сушу голову. Тільки у мене поки що не виходило. А тепер… Заради цього я й справді можу півроку зачекати з поезією, — сказав він. — Це ж якась казка! Кришталевий край… Я напишу такий вірш!
Директор, Валя і Діденко засміялись: от запеклий поет!..
— Зачекай-но! — спинив його Діденко. — Не треба роздзвонювати скрізь про цю роботу… Не забувайте, що загрожувало Груберові у зв'язку з його винаходом.
— Розумію… — серйозно сказав Васюченко.
Васюченко працював у лабораторії з таким самим запалом, з яким складав вірші. Перші дні Грубер дуже зрадів помічникові. Васюченко був знаючим і здібним інженером, питання, якими він займався, і справді виявилися дуже близькими до винаходу Грубера, до того ж молодий радянський інженер непогано володів німецькою мовою. Це полегшувало спільну справу. Але згодом у Груберовім серці виник сумнів: чи не приставлено Васюченка до нього за наглядача? Може, йому як іноземцеві не довіряють? Саме на той час у газетах сповіщалося про викриття шкідницької організації в Донбасі, що в ній було й кілька іноземних спеціалістів. Яке нахабство, яка чорна невдячність так підло використати гостинність цієї країни, так негідно відповісти на ту увагу, на те піклування, яке виявляє вона до іноземних спеціалістів! Адже ні одна країна в світі не ставиться до іноземців так тепло, так привітно. «Таки правда, дійшов капіталістичний лад свого краю, розклався він остаточно, коли втратив останні краплі людської моралі», думав Грубер, по-своєму розуміючи події, ще не знаючи, що так звана людська мораль — поняття, яке вимагає докладного розгляду, бо ж нема загальнолюдської моралі, а є мораль класова… Так чи інакше, але ж він щиро обурювався з шкідницької роботи деяких іноземних спеціалістів, поклавши собі віддати всі свої сили тому класові, який так тепло поставився до нього. І йому було безмежно боляче думати про те, що, може, його підозрівають, йому не довіряють і ставлять над ним наглядача. А Васюченко своїм палким і щирим бажанням взяти на себе якнайбільше роботи все більше роз'ятрював його сумніви. Виходило, ніби й справді Грубера хочуть усунути від роботи. Він уже збирався піти до директора заводу й мужньо сказати, нехай його звільняють, бо після викриття шкідницької організації та виявлення в ній іноземців довір'я до них не може бути. Що буде, те й буде. Грубер повернеться на батьківщину й там загине від помсти Шварцберга…