Однак та ласкавість, привітність, з якою ставився Васюченко та й усі на заводі до Грубера, суперечили таким гадкам. Ні, безперечно, ставлення до нього аж ніяк не змінилося…
Грубер часто зустрічався з Валею. Ніби випадково вони сходилися то в їдальні, то в бібліотеці. І в одну з цих зустрічей Грубер сказав Валі про свої сумніви.
Дівчина дуже схвилювалась. Вона ніяк не сподівалася цього. Не довго думаючи, вона про все розповіла вченому. Червона від сорому, що вона без дозволу Грубера розповіла про його винахід, Валя чекала на його докори. Грубер довго мовчав. Нарешті, голосом, у якому бриніло глибоке хвилювання, він сказав:
— Ходімо до товариша Діденка й до директора!.. Валя глянула на Грубера. На його обличчі відбивалася буря переживань.
— Ходімо, — задзвенів чи то від радості, чи від тривоги голос Валі.
Діденко саме був у директора. В них відбувалася ділова розмова, але Грубера й Валю вони прийняли одразу.
— Товариші, — почав Грубер українською мовою: він дуже хотів висловити зараз свої почуття безпосередньо, без перекладу. — Я скажу вам… так: у вас зовсім новий світ…
Далі йому забракло слів.
— Перекладіть! — звернувся він благально до Валі, і Валя, хапаючи слова на льоту, переклала:
— Я допускав думку, що знайду у вашій країні найбільше щастя, яке я собі уявляв, — знайду змогу служити моїй улюбленій науці. Але ж я ніколи не сподівався того, що мені тепер відкрилося: виходить, що й для вас наука — найвище в житті. Інакше я не можу зрозуміти того піклування, яким ви мене оточуєте…
— Скажи йому, Валю, — не втерпівши, перебив Груберову промову та її переклад Діденко. — Скажи, що тут нема нічого дивного. Адже наука допомагає нам будувати соціалізм, вона для нас необхідна.
Валя переклала.
— О, я все розумію! — вигукнув захоплено Грубер. — Я ж кажу — у вас цілком новий світ. Все у вас по-новому. От і з моїм винаходом: на своїй батьківщині я працював коло винаходу сам, тримаючи його в секреті. А тут у вас я хочу добитися цього винаходу спільно з вашими інженерами, з робітниками, з молоддю…
Директор і Діденко посміхнулися, коли Валя їм переклала цю Груберову пропозицію. Директор попросив Валю перекласти Груберові, що і в нас він може робити свій винахід сам і дістане за нього особливу нагороду. А Діденко, не чекаючи, поки Валя це перекладе, простягнув руку Груберові, щиро, по-товариському, потиснув її й сказав:
— Перекажи йому, Валю, що він, видно, свій хлопець і що ми радо приймаємо його пропозицію працювати спільно з нашими спеціалістами, з нашою молоддю…
Більше нічого не сказав Діденко. Він одійшов і відвернувся до вікна, щоб приховати своє хвилювання. Давно в його робітничому серці, як і в серці кожного свідомого пролетаря, жили два почуття: любов і пошана до представників науки і біль від усвідомлення того, що їх роботу в капіталістичному світі часто використовують на шкоду трудящим.
«Як добре, що у нас цього немає! — часто думав Діденко, і щоразу його охоплювала глибока радість. — Це доказ нашої перемоги, нашої сили».
Світло посміхаючись, Діденко слухав, як Грубер викладав свої міркування про роботу з молоддю.
— Що ж, — сказав він весело, коли спитали про його думку. — Товариш Грубер висловив багато цінного.
Перш ніж Валя переклала, Грубер зрозумів, що Діденко назвав його товаришем. Це слово нагадало Груберові невеличку гірську станцію, газетяра-комуніста, газету, в якій «пишуть правду», і тепло стало на серці в молодого вченого. Як у рідній сім'ї, відчув він себе тут, у Країні Рад, на радянському заводі.
О, як охоче він розповів би Діденкові, директорові, ну й Валі, — любій Валі насамперед, — про той зимовий вечір на гірській станції, коли вперше відгомоном іншого світу прозвучало йому слово «товариш» з уст невідомого газетяра! Та вони всі такі ділові. Не можна відбирати в них час на сентиментальні спогади!..