Для молодих робітників на заводі вирішили організувати технічний гурток склохімії. Грубер попросив дозволу керувати ним, — він працював тепер, зовсім не відчуваючи втоми. А допомагати йому взялася Валя Ковальова.
Діденко взяв із стола грубий пакунок закордонних видань з технології скла і поніс їх до Грубера. Книжки й журнали надіслали, на прохання Діденка, з Москви, з Інституту скла.
З Грубером він зустрівся на порозі лабораторії.
— Ви куди? — запитав Діденко вченого.
— На техзмагання! — твердо, з широкою посмішкою відказав той, радий, що добре вивчив це українське слово.
— А я вам подарунок приніс, — передав Діденко Груберові книжки й журнали. — Це вам… З Москви… З Інституту скла…
— Я розумію, розумію, — відказав зворушений Грубер, роздивляючись книжки й журнали. — Це дуже, дуже… — старався він знайти потрібне слово й від хвилювання вимовляв з акцентом: «туже, туже…» — Гарно з вашого боку!
— Діденко почервонів:
— Я тут ні при чому, — заперечив він і запнувся: як би йому пояснити?
Побачивши Васюченка, він покликав його і попросив розтлумачити Груберові, що це не його, Діденкова, заслуга, це — наша країна дбає про нього, як про кожного вченого, Інститут скла і так далі, а він — що? Нічого…
Васюченко переклав.
— Я розумію, розумію, — повторював Грубер, теж хвилюючись від того, що, може, він сказав щось не до речі.
Він передав книжки Васюченкові, а той хазяйновито поставив їх у шафу, і потім усі троє пішли на техзмагання.
У заводському клубі зібралися робітники першої й другої зміни скловарної печі Б. Вже обрали жюрі, і мало початися змагання, коли зайшов Діденко, Грубер і Васюченко.
Їх зустріли привітними окликами. Усі вже знали про роботу Грубера з молоддю, про його прихильність до радянської країни.
— В жюрі товаришів Васюченка і Грубера! — залунали пропозиції.
Довелося ще раз проголосувати.
Васюченко і Грубер зайняли місця коло столу.
Розпочалося техзмагання. Завзято змагалися зміни. Кожна хотіла здобути першість.
Грубер, тепло посміхаючись, стежив за змаганням. Він згадував далекий Зіммелів скляний завод і того робітника, що казав йому про Країну Рад. Згадував, як той скаржився, що, мовляв, ціле життя працюєш і не знаєш до пуття, що ж ти робиш… О, тут справді, все інакше, як казав той бідолаха!.. Грубер милувався майстерно зробленими лозунгами про науку і техніку. Золотими, срібними, металевими літерами на оксамитовому, шовковому фоні — звідусіль, то переплітаючись у складні фігури, то розтягуючись світлими ланцюжками, закликали вони до освоєння найвищих досягнень людського розуму…
«Новий світ! Ось він — новий світ, який народжується в океані велетенської борні за людське щастя», думав Грубер. І, ніби відчуваючи його думки, ясними зорями світили йому привітні очі робітників, коли він зустрічався з ними поглядом…
Синій присмерк, кришталевий присмерк присунувся од великих вікон заводської лабораторії. Грубер підійшов до вікна, щоб увімкнути електрику, й замріявся, задивившись на вогні заводу й міста.
У вечірній тиші десь далеко дзвеніло скло. То безупинно сипалися скалки із сортувального цеху вниз. Аж ось у цю мелодію ввірвалися інші звуки. Десь грюкнули двері, залунав молодий сміх…
Грубер прояснів: це йшли молоді робітники, які працювали в гуртку.
За хвилину дзвінкі голоси сповнили лабораторію й розплескалися в ній, як водограй у басейні. А згодом стало тихо. Молоді голови схилилися до обчислень і формул, молоді очі втопилися в рідину, замкнуту в склі пробірок та колб.
Грубер підходив по черзі до своїх молодих друзів. Це були найкращі з робітничої молоді — ентузіасти, борці за оволодіння технікою.
Грубер дивився у молоді ясні очі і згадував свою колишню аудиторію на батьківщині. Хіба можна порівняти ту молодь із цією? Скільки життя, скільки сили, скільки жадоби до знання! Справді, новий світ.
«Хіба є де в старому світі вчений, що має таких учнів, як я?» думав Грубер, і від цих думок ясніше працював його власний мозок, і він з радістю бачив, що все більше наближається до забутих ним формул та обчислень. Напружена колективна праця загострювала його розум, збагачувала його сили, захоплювала його всього.
ВІДРОДЖЕННЯ
Сірий зимовий день, один з тих, що провіщають близьку весну. Вже сніг береться водою, а в небі лахміття хмар, подертих південним вітром. Як вони розійдуться й визирне сонце, враз потече скрізь вода, задзвенить краплями, задзюркотить струмочками.