Підлога під його ногами враз обернулася на вату, весь кабінет хитнувся й поплив перед його очима. Всього сподівався молодий учений, але не такого глуму…
— Та ви не хвилюйтеся, пане доктор, — чув він ніби здаля голос промисловця. — Справа звичайна. Мало зробити винахід. Треба, щоб він був потрібен промисловості й саме в цей час…
— Та невже ж мій винахід… — почав було запально Грубер. Отямившись від першого страшного удару, він тепер був готовий боротися за свій винахід, за своє дитя до останньої краплі крові. Шварцберг владним рухом спинив його.
— Зачекайте хвилинку, пане доктор, — сказав промисловець. — Я не можу назвати вас мрійником, бо ваш винахід не химера, а цілком реальна справа. Однак ви, як і всі вчені, дуже мало розумієте життя. Подумайте самі. Зараз у нас тяжка промислова криза. Навіщо ж нам ваш винахід, який в десять, у сто разів збільшить виробництво скла, коли нам нема куди дівати те, що ми зараз маємо?
— Але ж мій винахід у десять разів, якщо не більше, здешевлює скло, — одчайдушно боронився вчений, — отже, його в десять разів більше купуватимуть, ніж зараз. Шварцберг посміхнувся.
— Відразу видно кабінетну людину, — лагідно сказав він. — Скло стане вдесятеро дешевше, значить, вдесятеро більше його купуватимуть. А навіщо? Про це ви подумали, пане доктор? Щоб ставити шибки в нових будинках, коли старі стоять порожні: нема кому наймати їх? Чи, може, скляний посуд потрібен, коли нема чого їсти-пити? Чи, може, є потреба в лікарському та лабораторному приладді, коли в нас закривають через брак коштів лікарні та школи? Скажіть мені, хіба це не так?
Грубер похилив голову. Це правда. Жорстока правда. Так що ж робити? Навіщо жити, коли в нас нема мети життя? Шварцберг відчув, що діється з молодим ученим.
— Зачекайте кілька років з вашим винаходом. Може, знову настане розквіт промисловості, тоді я перший скористаюся з нього, — потішив він його.
Надія ворухнулася була в серці юнака і знову завмерла.
Про те, що криза зробить його винахід непотрібним, він не подумав, а от звідкись він пам'ятав твердження, що капіталістичне суспільство не може уникнути криз, що вони при капіталізмі неминучі. Звідки це — Грубер не зміг би сказати.
— А зараз зовсім нема ніякої надії застосувати мій винахід? — запитав ще раз вчений. І сум, і розпач, і зневіра бриніли в його голосі.
Промисловець посміхнувся. Ох, ці вчені, ці вічні мрійники! Гадають, що їхня наука — найвища в житті.
— Бачите, якби я не був власником найбільших скляних підприємств у країні й директором тресту, — сказав промисловець ученому, — я б іще міг і зараз скористатися з вашого винаходу…
— Тобто? — мимоволі вихопилося у вченого. — Я гадав, що навпаки. Велике підприємство завжди швидше застосовує новини техніки…
— Тоді, коли в країні розквіт промислового життя, — перебив міркування свого гостя Шварцберг. — А під час кризи може статися зовсім інакше. От, наприклад, ваш винахід. Суть його в тому, що він дуже спрощує виробництво скла. Уявіть собі, що якийсь власник дрібного заводу застосовує ваш винахід. Виробництво скла йому буде коштувати вдесятеро дешевше, ніж іншим. Він зможе його дешевше продавати крамницям. Природно, що братимуть скло в нього, а не в інших промисловців.
О, звичайно, Грубер зрозумів цю механіку. На його обличчі відбилася внутрішня боротьба: навчити б якогось бідолашного власника невеличкого заводу робити дешеве скло, щоб помститися хоча б оцьому Шварцбергу за нехтування його винаходу. Та навіщо це? Все одно мрії про кришталеві міста лишаються мріями, і його винахід збагатить якогось там дрібного промисловця, та й то, певне, на короткий час. Бо правду каже Шварцберг. Те, що скло стане дешеве, не збільшить попиту на нього, якщо криза триватиме й далі. Коли ж вона мине?
Мовчки Грубер зібрав свої формули і схеми.
— Пробачте, що потурбував вас. Прощавайте, — вклонився він промисловцеві.
— Чому ж «прощавайте»? — ласкаво заперечив той. — До побачення. Я сподіваюся, що, як мине криза, ми з вами зустрінемося в цьому ж таки кабінеті…
Грубер сумно посміхнувся. «Як мине криза»… Коли вона мине? Шварцберг зрозумів посмішку вченого і мимоволі зітхнув, спіймавши себе на тому, що він і сам не вірить у кінець кризи. Коли зачинилися двері за Грубером, він сердито схопився з місця і забігав з кутка в куток. Чорти б узяли цього мрійника! Замість розважити, тільки ще більше смутку навіяв своїм винаходом, зайвий раз підкресливши безвихідь їхнього життя.
Промисловець тяжко сперся на стіл, вп'явши очі в кришталеву прозорість вітрини вікна, рясно вкритого сріблястими слізьми осіннього дощу…