— То вони просто… здалися? — пора було йти відмічатися на роботі, але я не міг так усе облишити, не дізнавшись головного.
— Не так просто, ні. Я пообіцяв їм, що знайду для неї гаражне місце й не намагатимуся провести техогляд чи зареєструвати її без їхнього дозволу.
— То ти думаєш, у тебе вигорить?
Він показав зуби в зловісній посмішці, що була водночас упевненою та страшною. То була посмішка машиніста бульдозера D-9, що опускає ківш на особливо впертий пень.
— У мене вигорить, — сказав він. — Коли буду готовий, отримаю все.
І знаєте що? Я йому повірив.
4 / Арні одружується
Тієї п’ятниці ввечері нам пропонували дві години попрацювати понаднормово, але ми відмовились. Забрали в конторі свої чеки й поїхали в лібертівілльську філію пітсбурзького банку, а там перевели їх у готівку. Більшу частину власних грошей я скинув на свій накопичувальний рахунок, п’ятдесятку відклав на чековий (навіть простий факт, що в мене є такий рахунок, розбурхував у мені неспокійне відчуття дорослості — яке, думаю, далі потроху зникає), а в гаманці залишив двадцятку готівкою.
Арні перевів усе, що мав, у готівку.
— Тримай, — простягнув він мені десятку.
— Ні, — відповів я. — Залиш собі. Поки доведеш до пуття той брухт, тобі кожен цент буде потрібен.
— Бери, — наполягав він. — Я свої борги віддаю.
— Ні, серйозно. Не треба.
— Візьми, — він невблаганно простягав купюру.
Я взяв її. Але змусив його забрати той зайвий долар. Тепер уже він відмовлявся брати гроші.
Дорогою через усе місто до типового будинку Лебея Арні рознервувався не на жарт: занадто гучно увімкнув радіо, вистукував рифи бугі спочатку на стегнах, потім на приладовій дошці. На радіохвилях з’явився гурт «Форинер» і заспівав пісню «Брудний білий хлопчисько»[16].
— Історія мого життя, пацан, — сказав я, і Арні сміявся надто гучно й довго.
Поводився він як чоловік, що жде, коли його дружина народить. І нарешті до мене дійшло — він боїться, що хтось перехопив у нього машину, і Лебей її продав.
— Арні, — сказав я, — не кіпішуй. Вона там, на місці.
— Я спокійний, я спокійний, — і він мені всміхнувся, широкою, осяйною, фальшивою усмішкою. На обличчі того дня в нього був більший кошмар, ніж я будь-коли бачив, і мені подумалося (вже не вперше і не востаннє), як воно, бути Арні Каннінґемом, застряглим у пастці того гнійного обличчя, секунда за секундою, і хвилина за хвилиною, і…
— Ну то перестань сіпатися. А то надзюриш у штани лимонаду ще до того, як ми туди доїдемо.
— Не надзюрю, — і він знову вистукав швидкий нервовий риф на приладовій дошці, просто щоб показати мені, який він не знервований. «Брудний білий хлопчисько» гурту «Форинер» закінчився, і почалася композиція «Герої музичного автомата»[17] того самого гурту. То був вечір п’ятниці, і на радіо «FM-104» почався «Вікенд вуличних вечірок». Коли я згадую той рік, свій випускний рік у школі, то мені здається, що я міг би виміряти його блоками рок-музики… і сновидного наростання відчуття жаху.
— То що в ній таке? — спитав я. — Можеш сказати, що такого є в тій машині?
Арні довго сидів і дивився на Лібертівілль-авеню, не промовивши ні слова, а потім одним рвучким рухом вимкнув радіо, увірвавши політ «Форинера».
— Я точно не знаю, — урешті почав він. — Може, це тому, що вперше, відколи мені виповнилося одинадцять і в мене почали лізти прищі, я побачив щось бридкіше за мене самого. Ти це хочеш від мене почути? Це дозволить тобі вписати мене в охайну маленьку категорію?
15
I remember the day / When I chose her over all those other / junkers, / Thought I could tell / Under the coat of rust she was gold, / No clunker… (
16
«Брудний білий хлопчисько» («Dirty White Boy») — пісня британсько-американського рок-гурту «Foreigner» з третього студійного альбому «Head Games» (1979).
17
«Герої музичного автомата» («Juke Box Heroes») — пісня рок-гурту «Foreigner» з їхнього сьомого платинового альбому «4» (1981).