— Здрастуй, синку, — сказав він.
— Де вона? — люто гаркнув Арні. — У нас була угода! Чорт забирай, угода була! У мене є розписка!
— Охолонь, — мовив Лебей. І помітив мене. Я стояв на нижній сходинці ґанку, запхавши руки глибоко в кишені. — Синку, що це з твоїм другом?
— Машина десь ділась, — відповів я. — Ось що з ним.
— Хто її купив? — закричав Арні. Я ще ніколи не бачив його таким розсатанілим. Якби в нього був пістолет, то не сумніваюся, що він приставив би його Лебею до скроні. Але, всупереч собі, я відчув захват. То було так, неначе кролик раптом став м’ясожером. Хай поможе мені Бог, у мене навіть промайнула думка, чи не росте в нього раптом пухлина в мозку.
— Хто її купив? — м’яко повторив Лебей. — Та ще ніхто, синку. Але в тебе на неї право завдатку. Я відігнав її в гараж, та й по всьому. Поставив запаску, масло поміняв.
Він випнув колесом груди й подарував нам обом безглуздо великодушну усмішку.
— От ви молодець, — прокоментував я.
Арні невпевнено глянув на нього, а потім повільно повернув голову до зачинених дверей скромного гаража на одне авто, що кріпився до стіни будинку дахом критого проходу. Як і все навколо дому Лебея, накриття того проходу бачило й ліпші часи.
— До того ж, я не хотів лишати її надворі, коли вже ти поклав на неї такі-сякі гроші, — сказав хазяїн. — Я на цій вулиці з кількома хлопами вже клопоти мав. Одної ночі якийсь малий кинув у мою машину каменюкою. О так, у мене тут є кілька сусідів прямо з БГ.
— А що це? — не зрозумів я.
— Бригада гівнярів, синку.
Він окинув дальній бік вулиці злостивим поглядом снайпера, затримуючись на акуратних економічних машинах тих, хто повернувся додому з роботи в місті, на дітях, що гралися у квача й стрибали на скакалці, на людях, що сиділи на своїх ґанках і випивали у ранній вечірній прохолоді.
— Хотів би я знати, хто кинув ту каменюку, — лагідно промовив він. — Так, сер, дуже б хотів знати, хто то був.
Арні прокашлявся.
— Пробачте, що я так на вас напав.
— Та нічого, — поспіхом відказав Лебей. — Люблю, коли хлопець захищає своє… тобто майже своє. То що, малий, грошенята приніс?
— Так, вони при мені.
— Ну, то заходь у дім. Обоє заходьте. Відпишу її тобі, і відсвяткуємо це кухликом пивасику.
— Ні, дякую, — сказав я. — Якщо ви не проти, я тут залишуся.
— Як хочеш, синку, — відповів на це Лебей… і підморгнув. Я й до сьогодні не знаю, що те підморгування мало означати. Вони зайшли всередину, і за ними бахнули, зачиняючись, двері. Рибинка опинилася в сітці, і її от-от мали випатрати.
Пригнічений, я пройшов до гаража й поторсав двері. Відчинилися вони легко, і зсередини вирвався той самий сморід, який мені вдарив у ніздрі напередодні, коли я відчинив дверцята «плімута» — мастило, оббивка й накопичений жар довгого літа.
Уздовж однієї стіни вишикувалися граблі та трохи старого садівничого реманенту. На протилежному боці валялося різне: дуже старий шланг, велосипедна помпа й старезна торба для гольфу з іржавими ключками. А посередині, носом у напрямку назовні, стояла тачка Арні, Крістіна, така довжелезна, наче тяглася на милю, тоді як сучасні авта, навіть кадилаки, старалися виглядати стиснутими й коробкоподібними. Павутинчастий оскал тріщин збоку на вітровому склі враз посріблили промені світла, що проникли в гараж. Якийсь малий з каменюкою, сказав Лебей… або ж хтось вертався додому після засідання Організації ветеранів іноземних воєн і втрапив у невеличку аварію, бо цілий вечір глушив віскі з пивом і травив байки про битву за виступ чи за узвишшя Свинячих відбивних[18]. Старі добрі часи, коли можна було побачити Європу, Тихий океан і загадковий Схід крізь приціл базуки. Хто міг знати… та й яке це мало значення? У кожному разі, знайти заміну для такого панорамного вітрового скла, як це, буде непросто.
І недешево.
«Ох, Арні, — подумав я. — Вляпався ж ти, чувак, по самі помідори».
Спущену шину, яку зняв Лебей, було притулено до стіни. Я опустився навкарачки й зазирнув під машину. На бетоні вже почала збиратися свіжа масляниста пляма, чорна на тлі коричневуватої примари давнішої й ширшої калюжі, що за багато років всоталася в покриття. Це ніяк не допомогло розвіяти ту гнітючість, яку я відчував. У блоці двигуна точно була тріщина.
18
Битва за виступ («Battle of the Bulge», 16 грудня 1944—25 січня 1945) — американська назва Арденнської операції, контрнаступу німецьких військ в Арденнах проти англо-американських армій. Пагорб Свинячих відбивних (Pork Chop Hill) — назва узвишшя в Кореї; неподалік пагорба Порк-Чоп 23 червня 1951 року відбулася одна з найзапекліших битв Корейської війни 1950–1953 років. Автор іронічно обігрує обидві назви, натякаючи на боротьбу літніх ветеранів із зайвою вагою.