Я чув, що він замішаний в активному наркотрафіку в Лібертівілльській старшій школі й Дарбійській середній; також чув, що він мав якесь знайомство з крутими бандюками в Пітсбурзі та Філадельфії. Я в це не вірив, принаймні свідомо, але точно знав — якщо тобі потрібні феєрверки, «бомби з вишнями» чи ракети в пляшках на четверте липня, Вілл Дарнелл їх тобі продасть. А ще я чув, від свого батька, що за дванадцять років до тих подій, коли я був ще зовсім п’ятирічним юнаком, Вілла Дарнелла судили, як одного з головних фігурантів у справі викрадення автомобілів на великій території, яка простягалася від наших широт на схід від міста Нью-Йорк аж до Бенґора, що в штаті Мен. Зрештою обвинувачення з нього зняли. Але тато сказав, що він не сумнівається — Вілл Дарнелл по вуха замішаний в інших махінаціях, в усьому: від викрадення вантажівок до підробок антикваріату.
«Гарне місце, Деннісе, від якого краще триматися подалі», — казав тато. Було то рік тому, невдовзі після того, як я отримав свого першого драндулета й інвестував двадцять доларів в оренду місця в гаражі Дарнелла, щоб спробувати поміняти карбюратор, хоча врешті цей експеримент закінчився повним провалом.
Гарне місце, від якого краще бути подалі, — і ось я тут, заїжджаю в головні ворота слідом за своїм другом Арні в темряві, коли від денного світла не залишилося нічого, крім розпечено-червоного мазка на обрії. Мої фари вихоплювали з пітьми достатньо розкиданих автозапчастин, сміття й загального довколишнього відстійного пейзажу, щоб мені, і без того втомленому, на душі стало ще каламутніше, ніж дотепер. Я згадав, що не подзвонив додому, і що мама з татом, напевно, сушать собі голови, де це я подівся.
Арні під’їхав до великих гаражних воріт, з табличкою поряд «СИГНАЛЬ — ЗАЇДЕШ». Крізь укриті шаром бруду шибки віконця поряд із дверима просочувалося кволеньке світло. Хтось був удома, і я ледве стримався, щоб не вихилитися з вікна й не сказати Арні, хай везе свою машину до мене додому, там вона й переночує. Я уявив собі, як ми завалюємо до Дарнелла й бачимо, як Вілл із дружбанами рахують перехоплені на дорозі кольорові телики чи перефарбовують крадені кадилаки. Хлоп’ята Гарді[29] приїздять у Лібертівілль.
Арні просто сидів за кермом, не сигналив, не робив нічого, і я вже збирався вийти й спитати в нього, що таке, коли він сам підійшов до того місця, де я зупинив машину. Навіть в останніх променях догорілого світла мені було видно, що вигляд у нього дуже присоромлений.
— Деннісе, а ти не міг би посигналити замість мене? — несміливо спитав він. — Здається, Крістіна не працює.
— Звісно.
— Дякую.
Я двічі натиснув на клаксон, і після невеликої паузи великі гаражні ворота з гримотінням поїхали вгору. А за ними стояв Вілл Дарнелл власною персоною, і живіт вивалювався йому над ременем штанів. Він нетерпляче махнув Арні рукою: мовляв, заїжджай.
Я розвернув свою машину, припаркував її передом до виїзду, а тоді й сам зайшов у гараж.
Усередині він був порожній, велетенський і нагадував сховище, а ще наприкінці дня тут панувала страхітлива тиша. Кожен з п’яти десятків похилих паркувальних боксів був обладнаний прикрученим до підлоги ящиком з інструментами для майстрів-на-всі-руки, які мали роздовбані драндулети, але не мали інструментів до них. Стеля була високою і навхрест перетятою голими кроквами, що нагадували стріли будівельного крана.
Усюди були поприліплювані написи-попередження: «ПЕРЕД ВИХОДОМ ПЕРЕВІРТЕ ІНСТРУМЕНТИ», «ПРО ПІДЙОМНИК ДОМОВЛЯТИСЯ НАПЕРЕД», «ІНСТРУКЦІЇ ДО АВТО В ПОРЯДКУ ЖИВОЇ ЧЕРГИ», «МАТЮКАТИСЯ І ЛАЯТИСЯ ЗАБОРОНЕНО». І ще десятки інших; усюди, куди не кинь оком, вони наче кричали тобі в лице. Великим фанатом попереджень був Вілл Дарнелл.
— Двадцятий бокс, двадцятий! — закричав Дарнелл на Арні своїм роздратованим хрипливим голосом. — Заведи її туди й заглуши, поки ми всі тут не задихнулися!
«Ми всі» виявилося групкою чоловіків за велетенським столом для гри в карти в дальньому кутку. По всій поверхні столу були розкидані покерні фішки, карти, стояли пляшки з пивом. Чоловіки витріщалися на нове надбання Арні, і на їхніх обличчях були написані дуже різні емоції — від огиди до веселощів.
Арні поїхав до двадцятого боксу, припаркувався й заглушив двигун. Неозорим печерним простором плив синій димок вихлопів і розсіювався в повітрі.
Дарнелл обернувся до мене. На ньому була широчезна, як вітрило, біла сорочка й штани кольору хакі. Великі складки жиру випирали на шиї і спадали донизу другими підборіддями.
29
Вигадані персонажі численних книжок різних авторів, опублікованих під колективним псевдонімом Френклін В. Діксон; хлопці-підлітки, що граються в детективів.