— Деннісе, ти знаєш Бадді Реппертона? — зненацька вирвав мене із задуми голос Арні. Принесли нашу піцу.
— Якого-якого Бадді?
— Реппертона.
Прізвище було знайомим. Я взявся за свій бік піци й одночасно спробував уявити обличчя, що за цим іменем стояло. І через кілька секунд воно спливло. У мене з ним була сутичка, коли я був придуркуватим малим дев’ятикласником. Це сталося на танцях. Гурт, що виступав, узяв перерву, і я стояв у черзі за газованкою. Реппертон мене штовхнув і сказав, що малі повинні чекати, поки всі старшокласники не візьмуть свої напої. Він тоді був у десятому класі — великий, кремезний, лютий десятикласник. Його квадратна щелепа випиналася вперед, на голові росло масне сплутане чорне волосся, а маленькі очиці були посаджені надто близько до перенісся. Але ті очі були не зовсім дурні; у них таївся неприємний розум. Він був одним із тих хлопців, які в старших класах здобувають основну спеціалізацію в «Місцях для куріння».
Я висунув єретичне припущення, що класова вищість не має жодного значення в черзі по напої. Реппертон запросив мене піти разом з ним вийти. На той час черга до напоїв розсипалася й перегрупувалася в коло, одне з тих сторожких, але жвавих, поява яких так часто віщує бійку. Підійшов хтось із дорослих і всіх розігнав. Реппертон пообіцяв, що він мене дістане, але так і не дістав. То був єдиний раз, коли я з ним контактував, крім випадків, коли його ім’я час від часу попадалося в списках залишених після уроків, які приносили в класні кімнати продовженки наприкінці дня. Мені здавалося, що його й зі школи кілька разів виганяли, а таке в принципі промовисто свідчило про те, що хлопець не був учасником Ліги молодих християн.
Я розповів Арні про ту мою єдину сутичку з Реппертоном, і він стомлено кивнув. Потім торкнувся фінгала, який уже наливався огидним лимонним кольором.
— Це він.
— Реппертон розбив тобі обличчя?
— Ага.
Арні розповів, що знає Реппертона зі шкільних автомобільних курсів. Іронією зацькованої й безперечно нещасної шкільної долі Арні було те, що його зацікавлення й здібності незмінно приводили його до прямого контакту з тими людьми, які вважають своїм святим обов’язком товкти пики Арні Каннінґемам цього світу.
Коли Арні був у десятому класі й слухав курс, який називався «Основи двигунів» (проста стара «Автомеханіка І», але потім школа отримала купу грошви на профпідготовку від федерального уряду, і назва курсу ускладнилася), один пацан, Роджер Ґілман, вибив з нього все лайно. Я розумію, це срана вульгарщина — так казати, але я не знаю, як про це висловитися елегантно й вишукано. Побиття було таке сильне, що Арні кілька днів до школи не ходив, а в Ґілмана з люб’язного дозволу керівництва школи були тижневі канікули. Зараз Ґілман сидить за збройне пограбування. Бадді Реппертон належав до кола друзів Роджера Ґілмана і більш-менш успадкував лідерство в Ґілмановому гуртку.
Для Арні відвідування занять із механіки приблизно дорівнювало походам у демілітаризовану зону. А коли вдавалося дожити до сьомого уроку, то після нього він мчав на всіх парах на інший бік школи з шаховою дошкою, затиснутою під пахвою, на засідання шахового клубу чи гру.
Я пам’ятаю, як одного дня минулого року пішов на міський шаховий турнір у Сквірел-Гілл і побачив там те, що, на мою думку, символізувало шизофренічне шкільне життя мого друга. Він сидів там, зосереджено згорбившись над дошкою в густій опуклій мовчанці, яку завжди чуєш на таких заходах. Після тривалої сповненої задуми паузи він перемістив туру рукою, у яку так глибоко в’їлися моторне масло й бруд, що навіть «Бораксо»[46] не могло їх до кінця вимити.
46
Американська марка борного мила, призначеного спеціально для усунення значного забруднення рук, наприклад, в автомеханіків і фермерів.