- Думаю воно загубило нас на деякий час, можна трішки перепочити - заключив Діма, я обезсилено впала на холодну вогку землю. Саша та Стас, білокурий хлопчина, посадили на землю хлопця з пораненою ногою, той час від часу приходив до себе і знову втрачав свідомість. Хлопці присіли біля нього важко дихаючи. Олена так і залишилась стояти посеред коридору втупивши погляд в даль. Я провалилась в блаженний сон.
-ААААА- різкий крик пробудив мене, коли я розплющила очі то завмерла. Тварюка дожирала руку Олени, її очі сповнені страху дивились просто на мене, розуміючи що скоро настане її кінець і в них читалось тільки одне. Молитва щоб по скоріше це все закінчилась, і прийшов спокій смерті. Я Піднялась схопивши ліхтарик, Саша і Стас тягнули кричущого хлопчину по коридору. В паніці, я почала шукати куди подівався Діма, і знайшла. Він лежав безтями неподалік мене. Підбігши, одним ударом по цілій щоці, я привела його до тями.
- Побігли, швидше – хриплим голосом заключив Діма. Через хвилину ми наздогнали хлопців, залишаючи позаду воплі бідолашної Олени.
- Давай сюди, там вихід з катакомб - невже спасіння так близько. Можливо ми зараз врятуємось і це залишиться тільки жахливим спогадом тих хто залишився в живих. Ми повернули в вузький коридор залишаючи хлопців позаду. Коридо все вужчав так що ми могли пересуватись тільки по одному. Попереду біг Діма, далі я, та хлопці, раптом він зупинився.
- Що там Діма? – горячи прошепотіла я, позаду чулися рик. Воно було зовсім близько, ще декілька хвилин і воно нас наздожене.
- Там, двері. Вони закриті – в паніці закричав Діма, ми в пастці і виходу немає. Стас, що тримав хлопця несамовито закричав, тварюка добралась до нього перша. Жах, оповив мене, я відчувала на обличчі бризки крові Стаса, і так воно добереться до Саші, а потім до мене.
- Діма, прошу, відкривай, відкривай - кричала я смикаючи його за світер. Удар, ще удар, і важкі, старі двері, нарешті піддалась Дімі. Ми повалилися на землю, затягнувши в кімнату переляканого Сашу, та закриваючи важкі двері за якими чулись крики хлопців. Тут було світліше, невеликий промінчик пробивався з вікна що знаходилось на самому верху стіни, вузьке та запилене, але воно було нашим єдиним квитком на свободу. Двері затріщали, чорні кігті пробили напівгниле дерево.
- Давай у вікно – звелів Діма, хлопці мене підсадили до вікна, одним ударом руки я розбила скло, деякі краї, боляче впились мені в руку, але я навіть і не відчула болю через страх. Двері були напівзруйновані. Довгі волохаті руки уже пролізли в кімнату. Прохолода осінньої ночі дмухнула мені в обличчя даючи сил. Через секунду, я уже лежала на тротуарі, слабке світло вуличного ліхтаря тонуло в димці туману, освітлюючи безлюдний провулок. Я поглянула у вікно з нього вилазив Діма, обдираючи брудні джинси. За ним прослідував Саша, вилізши наполовину він завмер, його чорні очі округлились, з рота полилась кров, одним ривком, він знову опинився в підвалі старого будинку. Піднявшись на ноги ми помчали по вулиці, тварюка вилізла з підвалу та переслідувала нас, тут на просторі воно бігло як дикий звір, на четвереньках, розкриваючи пащеку повну закривавлених зубів. Сховатись не було де, навколо нас були лише старі занедбані будинки, які давно покинули мешканці. Раптом Діма упав, від удару він втратив свідомість, я схопила його за руку та поволокла, тварюка щасливо завила тепер ми уже втекти не могли. Сили покидали мене, і через декілька хвилин я упала закривши очі та важко дихаючи, від чого здавалось мої легені вибухнуть. Щось липке і гаряче полилось на мої ноги, з жахом я розплющила очі і завмерла. Тварюка стояла наді мною з відірваною головою Діми, з якої лилась гаряча кров.
- Чого тобі від мене треба.. чого..- я що було сил закричала, не очікуючи на відповідь, і те що сталось долі мене здивувало. Тварюка відкинула голову хлопця опускаючись в притик до мого обличчя, його зловонний подих обпікав моє обличчя. Дивно, але в ту хвилину страху більше не було, мені було уже все одно що буде далі, ми програли, а Воно виграло убивши нас всіх. Раптовий біль в боці пройняв все моє тіло, коли я повернула голову то побачила, що тварюка розрізала карман куртки, разом з моєю плоттю, і з кармана випала маленька фігурка ангела, що я колись залишила в катакомбах на вівтарі. Схоже Діма його забрав коли я відвернулась, хотів віддати коли ми повернулися б додому, але тепер уже було пізно. Тварюка схопила статуетку, напослідок окинувши мене поглядом помчалась назад в темряву нічного міста.