Тепер повертаючись в ті спогади мені стає важко, адже я вижила і відчуваю в цьому свою провину, що я жива і знаходжусь серед живих, а вони навіки там з тією тварюкою, заперті до кінця віків. Іноді я задумуюсь. Як склалось життя якби Діма не підібрав того чортового ангела. Нажаль цього і не дізнаюсь вибір був зроблений, і результатом стали втрачені душі і моя в тому числі.
Я прийшла в себе уже в лікарні, ще досить довго до мене навідувались поліцейські з лікарями, намагаючись зрозуміти що сталось з іншими, адже тіл так і не знайшли. Тільки мене одинокі прохожі побачили в калюжі крові на тротуарі людної вулиці. Спочатку я хотіла розповісти всю правду про ту експедицію, і яка доля спіткала її учасників, але страх що мене приймуть за божевільну пересилив. Я всім набрехала про те що ми заблукали в катакомбах, і тільки я відбившись від інших випадково набрела на старий контрабандний тунель та змогла вийти на поверхню, коли мене запитували звідки рани, я пояснила що порізалась коли вилазила через розбите вікно. Така розповідь задовольнила всіх і лікарів і поліцейських, мене перестали чіпати, а через два місяці серйозних та безрезультатних пошуків загубленої групи студентів, рятувальники здались. Закінчивши університет я пішла на роботу і здавалось що зовсім забула про той випадок під плином років, але кожної ночі, як тільки я закривала очі, переді мною поставали обличчя нещасних дітей та моїх друзів. А тепер щоночі я чую дикі завивання під своїми вікнами і думка проте що тварюка не відпустить мене так легко не дає спокою. Напевне і я скоро приєднаюсь до загубленої експедиції першокурсників в темряву Одеських катакомб.
Конец