права. Відповідно до того польські цивільні і військові власти, на скільки мали свободу рухів, трактували як українських полонених так і українське цивільне населення.
IIри такім настрою польського правительства, поль^ ського війська і цілої польської публичної опініїне дивниця, що де тільки польське військо стало на українській території, там не тільки польські військові і цивільні власти трактували українське населення як виняте з під права, але навіть кождий Поляк уважав себе в праві вробити з Українцем, що схоче: вбити, знущатися, обра-бувати, спричинити арештування і т. д. Адже се були бунтівники проти польської держави і польського народу
і нищити їх було патріотичним ділом!
Особлива лють Поляків виливалася на тих Українців, які репрезентували українську державність, отже на цивільні орт'ани власти й на армію.
Діставши в свої руки члена правительства Західноукраїнської Народньої Республики, державного секретаря земельних справ Мартинця, 60-літнього старця, вбили його без суду, а убійник хвалився, що власною рукою застрілив українського міністра.
Так само вбито без суду визначного українського композитора о. Остапа Нижанковського, тільки тому, що убійники знали, що він належить до найвизначнійших Українців.
Такі убійства без суду були в перших часах польської окупації масовою появою. Найяркійші Факти подані в І. частині „Крівавої Книги“.
Там подані також Факти убійств і знущань над українськими полоненими, яких доля залежала від ступня жорстокости того, в чиї руки вони попалися, бс польські військові власти зовсім не числилися в трактуванню-їх з приписами міжнароднього права.
Першим ділом польських окупаційних властий були масові арештування українського цивільного населення. Часть арештованих падала від разу жертзою полевих судів; инші йшли або до слідчих вязниць і під суд або до таборів інтернованих. Число арештованих й інтернованих переходить чверть мі ліона осіб. Богато з них переходить те саме пекло по кілька ревів. Само число показує, що польські власти арештують і інтернують усе, що в народі свідоме, впливове, діяльне. Священники, учителі, урядники, вільні професії, селяни, міщани, робітники старці, жінки і діти — все йде до вязниць і таборів інтернованих.
Підчас арештування і транспортування над арештованими як конвоюючі орґани так і цивільне польське населення жорстоко знущається. Транспортують їх у голоді, побивають, богатьом вибито щоки, зуби, очи, по-ломано кости і т п.
Часто особи, які після довшого арештування або інтернування випущено на волю, місцеві власти арештують в друге і в трете і відставляють знов до вязниць або таборів інтернованих.
Богато арештованих ставлено перед суд і засуджено. Українських урядників, які служили за українського правительства, васуджуеться на довгі роки вязниці на основі тенденційних обвинень, що вони, сповнюючи прикази українського правительства, тич самим ділали на шкоду польської держави і польського населення.
Підчас арештувань родини арештованих підлягають знущанням, а їх маєток рабункам.
У вязницях та таборах інтернованих держать лю-дий в як найгірших санітарних умовах, в голоді, в холоді, бев біля, одіжи й постелі (навіть хто має своє біля, одіж й постіль, тому все те відбирають), серед пошестий, які там лютують, особливо пятнистий ТИФ. Тому кожде арештування є р івно значнез з асудом на смерть. Число смертности у вязницях і таборах інтернованих просто страшне.
Отеє фівичнє винищування українського населення тягнеться вже третій рік. Своїми розмірами і своєю жорстокістю ся сторона польського окупаційного режіму в Східній Галичині иеревисшає всі жорстокости, які знає теперішня світова війна.
Тепер оглянемо сі польські жорстокости в хроно-льоґічнім порядку.
*
В часі від початку польського наїзду до повної окупації Східної Галичини убійства, полеві суди, знущання, арештування, словом, усі ті жорстокости, якими залили Східну Галичину польські окупаційні власти, відзначаються передовсім своїми розмірами. Се було плянове м а с о в е винищування українського елементу, яке не минуло найменшого села.
Очевидно, про вину не було ніякого питання. Всі були винні, бо всі були Українці, всі хотіли незалеж-ности і самостійности своєї 8ЄМЛІ, всі боролися проти польського наїзду: одні 8 оружям в руках в українській армії, другі, стоячи однодушно при українськім правительстві. І всіх польські окупаційні власти люто карали як „бунтівників проти Польщі“.