Навіть немічних старців карали ва їх дітий і внуків, жінок — за їх чоловіків, дітий — за батьків.
Ось одна ілюстрація:
Підчас відвороту української ґрупи на Фронті Хирів
— Перемишль—Львів в марті 1919 наступаючі польські війська напали на дім українського священника в селі Ступнипі, повіт Самбір, о. Гната Вислоцького, 71-літного старця, грабували все біля й одіж, забрали
2 корови й пару коний, а в кінці самого священника виволікли з дому під церков, роз^ягли до нага, дали йому до 100 нагайок і хотіли застрілити, від чого вратувала його тільки інтервенція польського священника з сусідної Ступниці польської.
0. Вислоцький стояв осторонь від усякої політичної діяльности і підчас цілої світової війни ані австрійські ані російські власти його не займали.
Причиною сеї звірської екзекуції, яку перевели на нім польські жовніри, було — як се заявив польський офіцер — те, що два його сини були в українській армії.
Такі акти пімсти ва одних членах родини за других відбувалися в цілім краю. Скільки їх було, — счи-слити годі!
Сей період польських жорстокостий тягнеться від падолиста 1918 р. аж до кінця літа 1919 p., отже майже цілий рік. Найяркійші Факти з того часу подані в І. ча-стиьі „Крівавої Книги“. Очевидно там описана тільки якась часть тих нелюдських орґій, серед яких Польща святкувала тріюііФ побіди над українським народом.
В розпорядимости правительства Західно-Української Народньої Републики знаходиться стільки матері-ялів, що можна би з них скласти томи. А скільки Фактів не дійшло до його відомости!
* *
*
Наситивши свою жадобу пімсти масовими екзекуціями, масовими арештувавнями, м а с о в и м и інтернуваннями, польські власти зовсім не заспокоїлися. Навпаки! Як голодний наситивши свій перший голод простою стравою, шукав що раз добірнійших страв, так польські власти почали що-раз більш рафінованими способами насичуватися далі муками українського народу.
Сі рафіновані способи полягали ось в чім: По перше з поміж маси, яка гинула в польських тюрмах і таборах інтернованих, вишукувано визначніші одиниці, щоб над ними устроювати комедію суду. По друге в цілім краю вишукувано визначнійші одиниці, які ще були на воді, арештовано їх, транспортовано з міста до міста, віддаючи їх усюди на посміховище і знущання товпи.
Особливо устроювано лови на тих галицьких 3 країн-ців, які в літі 1919 р. разом з галицько-українською армією були подалися на схід від Збруча, на Велику Україну. В падолисті 1919 головний отаман Петлюра, уступаючи перед совітською армібю, віддався в опіку Польщі і Поляки заняли ту територію, на якій він держався, разом з осідком його правительства Камінцем Подільським. Тоді ті галицькі Українці, — на скільки не втекли перед Поляками далі на схід, — опинилися в области польської власти.
Так дісталося в польські руки* богато членів Української Національної Ради, законодатного тіла Західноукраїнської Народвьої Республики, богато урядовців Республики і взагалі визначних українських діячів. Деякі з них знаходяться ще й досі в польській тюрмі, ждучи СУДУ- Деякі повмирали в тюрмі або наслідком знущань підчас побуту в тюрмі.
* *
*
З весною 1920 р. переслідування українського населення польськими властями знов почали прибирати масовий характер, зростаючи в звяеку з воєнними подіями й доходячи до найвисшої міри після уступлення боль-шевицької армії з Галичини.
Найперше, ранньою весною, здавляли польські власти „бунт“ на Гуцульщині.
Голод, самоволя властий і плянова провокація польських аґентів викликали несупокої серед Гуцулів. Вбито пару жандармів, які найбільше знущалися над населенням. Тоді прийшло на Гуцульщину військо і полеві суди. Репресії були страшні. Військо обступало село наче підчас війни і так вступало до села. Арештованих страшно мучили. Сто ударів на голе тіло було найнизшою мірою. Так скатованих гнали скованих до вязниць. Села рабу-вали й палили.
Так само арештували сільську інтелігенцію: священників і учителів і гнали в кайданах до вязниці.
* »
*
Коли польська ОФензива проти Совітської Росії перемінилася в розгром польської армії, почалися знов арештування серед українського васелення в цілій Галичині.
Уступаючи з Галичини перед армією Совітської Росії, польські власти не забували арештувати як українську інтелігенцію так і селян — ніби то за їх симпатії до наступаючої совітської армії. Знов попало в тюрми і табори інтернованих багато визначних українських діячів і маса селянства.
Ціле літо Галичина була тереном воєнпих операцій. Значну часть краю заняли совітські армії.