Від армії Головного Отамана Петлюри, який разом з Поляками стояв проти совітських армій, відділилися галицькі частини під проводом Генерала Кравса, які не хотіли обороняти Галичини для Польщі, і перейшли через Гуцулг.щину на Чехо-Словаччину.
Коли совітські армії були на вершині своїх успіхів, тоді в околицях Сколя появився під проводом старшини галицької арлії Д-ра Бекеша повстанський відділ, сформований галицькими жовнірами, які перейшли до Галичини з Чехо-Словаччини, і дійшов аж до Стрия, думаючи скористати з польського відвороту.
Одначе совітські армії почали відступати і сей відділ мусів розвязатися.
Завявши знов Галичину, польські власти розпочали на цілій території страшні переслідування українського населення за „большевизм(< і повстання.
Де якийсь час була совітська власть, там арештовано українську інтелігенцію й селян за „большевизм“. Сей „большевизм“ полягав на тім, що українська інтелігенція остала на місцях і виконувала потрібні публичні Функції, щоби вдержати публичний і господарський лад. Отже потворила місцеві комітети, які перед совітськими властями заступали інтереси населення, працювала в утворених совітською властю місцевих орґанах управи іт. д Розуміється, охороняла при тім також польське і жидівське населення. За се впали на неї жорстокі переслідування польських властий- Селян арештували за „большевизм“ масами, видячи в кождім селянині „большевива“.
На Гуцульщині, куди перейшла згадана ґрупа Генерала Кравса і в Стрийщині, де появився згаданий відділ др. Бекеша, почалися такі самі арештування за повстання. Арештували цілі села, грабуючи селянський маєток. Арештованих страшно катували.
На села налітали ,,караючі відділи“ і найперше переводили на місци екзекуцію. Скликали селян і селянок і били за„большевизм“ або „повстання“. Давали 100—200 ударів на голе тіло. Потім село грабили і арештованих, вакованих у кайдани, гнали до міста до тюрми
Знов розстріли і шибениці, знов наповнилися вязниці і табори інтернованих новими жертвами польської самоволі.
Так кінчився для українського населення Галичини 1920-ий рік.
* а
*
Як-раз 1. січня 1921 р. розпочали польські власти у Львові й на провінції ревізії й арештування серед визначніших українських діячів. За причину подала польська преса „заговір“, який українські організації в порозумінню з перебуваючим у Відні иравительством Західно-Української Народної Ре«*публики підготовляли проти польської окупації в Галичині.
Опісля урядова „Гааета Львовска“ донесла, що польські власти збирають матеріял, щоб поставити українських діячів перед суд за влочин державної зради проти Польщі. Приводом до сього мають послужити резолюції Народнього Комітету, управи української народньої трудової партії, ухвалені на засіданню 10. падолиста 1920 р. в справі Галичини. В сих резолюціях стверджено, що Галичина не е частю польської держави, запротесювано проти польського окупаційного режіму і поставлено домагання, щоб Наивисша Рада Мирової Конференції полагодила справу Галичини згідно з прінціпом самовизначення народів.
Табори полонених і інтернованих.
Українських жовнірів, полонених на полях боїв, і українське населення, арештоване польськими властями, приміщено в таборах полонених і інтернованих в отсих місцевостях: Львів, Яловець під Львовом, Стрий, Перемишль, Пикуличі під Перемишлем, Ланцут, Домбе коло Кракова, Вадовичі і Вісніч — в бувшій австрійській Галичині; Модлін, Демблін, Щипюрна, Повйонзка коло Каліша, Варшава, Бересте, Буґшопи коло Берестя, Тома-шів, Холм, Грубешів, Володава, Бяла, Біль»к і Соколів
— в бувшій Росії; Стшалкова і Тухоля — в бувшій Німеччині.
В сих місцевостях знаходяться або великі вязничні будинки або бараки, які австрійське, російське і німецьке правительство побудувало в початком світової війни для приміщення воєнних полонених і цивільвих інтернованих.
Тут примістило польське правительство Українців воєнних полонених і цивільних інтернованих.
Що-до воєнних полонених, то вони дісталися в польський полон підчас польсько-української війни.
Потім, після Камінецької катастрофи в падолисті 1919 p., в польський полон дісталася часть Січових Стрільців, які входили в склад армії Великої України.
Весною 1920 р. Поляки взяли в полон ті части галиц'.ко-української армії, які через зиму оставали в звязку з совітською армією, а тепер перейшли на сторону української армії Головного Отамана Петлюри. Поляки 8а згодою уряду Петлюри сі части взяли в полон і перевезли до табору полонених в Тухолі в Познанщині.