Так само страшні відносини панують в карнім заведенню в Віснічи, де держать Українців, яких польські власти засудили за ріжні „злочини“ проти польської держави на кілька і кільканайцять літ тюрми.
Так в польських тюрмах і таборах полонених та інтернованих вигибають десятки тисяч найсвідомійших інайдіяльнійших Українців.
Нищення українського шкільництва.
Польська окупаційна політика в Східній Галичині в области шкільництва, як уже зазначено, змагає до того, щоби знищити українське шкільництво і тим самим знищити жерело української духової культури і української національної свідомости. По польським плянам український нарід повинен стати масою темних аналі.Фа-бетів, а піднесення з сього стану повинно бути можливе тільки через польську школу, так, щоб одиниці і Групи українського народу, підносячися на культурний ступінь, тим самим відривалися від свого народу і польщилися.
Ся польська політика супроти українського народу в области духової культури не б зрештою нічим новим. Вела її з цілою інтензивністю давня польська держава. ГІродовжали її Поляки в Східній Галичині під Австрією, використовуючи своє упривілейоване становище в монархії Габсбурґів. Чи дивно, що діставши від антанти окупаційну вдасть в Східній Галичині, польське правительство веде далі ту свою політику з такою інтензивністю як за часів давної полі.ської держави?
Дивно радше, що знайшовся міжнародній ареопаґ, який .,в імя Права і Справедливости“ віддав український нарід Східної Галичини в руки його історичного ворога!
Ą. Українське шкільництво в Східній Галичині під Австрією.
Очевидно під польським пануванням!
Для зрозуміння польської політики винищування українського шкільництва підчас теперішної польської
окупації Східної Галичини треба дати загальний образ стану українського шкільництва під Австрією.
Австрійський основний закон про права громадян (арт. 19) запоручував усім народам держави національну школу, але поділ народів Австрії на пануючі і поневолені спричинив, що для поневолених народів се право остало мертвою буквою і вони мусіли вести важку боротьбу за національну школу.
В Галичині, де пануючим народом були Поляки, ся справа представлялася так:
І. Народне і середнє шкільництво.
Народне і середнє шкільництво належало майже в цілости до компетенції галицького сойму, де Поляки мали рішаючу більшість. Під контролею сойму управляла народнім і середнім шкільництвом Краєва Шкільна Рада, в якій на 40 членів було тільки 7 Українців, а всі инші Поляки.
На скільки-ж в справах народнього і середнього шкільництва мало голос австрійське міністерство віро-ісповідань і просвіти, то тут для галицьких справ були польські референти; крім того як у всіх міністерствах так і тут контролю над усіми справами, які відносилися до Галичини, мало окреме польське міністерство для Галичини; в кінці як у всіх справах так і тут мало рішаючий голос польське коло, яке все входило в склад правителі,ственної більшости в австрійським парляменті.
Отже власть в области шкільництва, як взагалі вся власть в Галичині, знаходилася в польських руках. Як Поляки виконували сю власть, свідчить заява довголітнього президента Краєвої Шкільної Ради, Бобжинського, визначного польського ученого і політика, який сказав, що задачею Краєвої Шкільної Ради є довести до того, щоби все населення Галичини (отже й українське населення Східної Галичини!) почувалося Поляками.
Наслідки такої польської політики були для українського шкільництва просто страшні.
1. Народні школи.
Богато українських громад не мало ніякої школи і покоління за поколіннями виростали в повнім анальФа-бетизмі.
Приватні курси для анальФабетів зустрічалися з заборонами властий.
(Іншим українським громадам накидувано школу з польською викладовою мовою.
На скільки-ж в українських громадах істнували школи з українською викладовою мовою, то се були школи тільки найнизшого типу, які ані не давали потрібної загальної освіти ані не підготовляли до висших шкіл. Шкільні власти клали найбільший натиск на науку чужої для українських дітий польської мови.
Народні школи висшого типу закладано як по селах так по місточках і містах тільки з польською викладовою мовою. Українська громада, коли хотіла мати в себе народню школу висшого типу, мусіла згодитися на польську викладову мову.