Учителів Українців, дякуючи польській політиці в области виховування учителів, було значно менше ніж сього вимагали шкільні потреби українського народу. В останніх часах на 17.000 народніх учителів і учительок в цілій Галичині Українців було ледви коло 2000. Залежні від польських властий, які їх переслідували за кождий обяв українського патріотизму, вони тільки з нараженням своїх особистих і родинних інтересів могли сповняти свої обовязки супроти свого народу.
За те де в українській громаді був учитель Поляк, там був він у першій мірі аґентом польських властий і польських організацій для польонізаційних цілий польської політики на українській землі. Одною з головних його задач було старатися „збільшити польський стан посідання“ через переміну української школи на польську.
Всі шкільні власти були зложені так, що Поляки мали в них перевагу. Про Краеву Шкільну Раду вже було подано, що в ній на 40 членів було тмьки 7 Українців. Окружні шкільні ради, де головну ролю грали повітовий староста як предсідатель і окружний інспектор як віцепредсідатель, звичайно оба Поляки, були також зложені так, що Поляки мали в них запевнену перевагу. А навіть місцева шкільна рада в чисто українській громаді часто мала польську більшість.
Окружні інспектори, які мали нагляд над народніми школами, були, як сказано, з правила Ппляки. Українців між ними було в останніх часах ледви 8—10. Отже безпосереднім начальником учителя Українця був інспектор Поляк.
Краевих інспекторів 3 краднців було всего трьох: один для народніх шкіл і учительських семинарів, один для Фахових шкіл і один для Гімназій. Одначе поділ праці сих інспекторів не опирався на національнім принципі, так, що значна часть українських шкіл підлягала польським краевим інспекторам.
2. Учительські семинарі.
В учительських семинарах, де виховувано учителів народніх шкіл, була або польська викладова мова або для части предметів польська мова, а для части українська (т. зв. семинарі утраквістичні). Одначе в сих останніх українська мова була викладовою тільки на папері, а в дійсности викладано майже всі предмети по польськи. Сі семинарі мали за ціль виховувати учителів Поляків, які мали би право вчити в українських народніх школах. Дух в учительських семинарах був польський шовіністичний, ворожий українській народности. Учеників Українців приймали тільки в невеликім числі і переслідували, маючи за ціль недопустити до зросту числа учителів Українців. Так прим, у львівськім семинарі була відома трагічна подія, де один ученик Українець, переслідуваний учителями Поляками, застрілився, а другий, щоб пімстити смерть товариша, застрілив учителя Поляка, який найбільше переслідував учеників Українців.
3. Середні школи.
На основі закона галицького сойму викладовою мовою середніх шкіл (клясичні Гімназії, реальні Гімназії, реальні школи) повинна бути польська мова, а українська тільки тоді, коли сойм на се в кождім окремім випадку позволить. Се своє право виконувала польська більшість галицького сойму так, що за 50 літ дала дозвіл за-ложити тільки пять клясичних Гімназій з українською викладовою мовою. За кожду з сих Гімназій треба було вести довгі літа важку політичну боротьбу в галицькім соймі і австрійськім парляменті.
Реальної Гімназії або реальної школи з українською викладовою мовою не за/ожено ані одної. Фахових середніх шкіл також ні.
Очевидно, що пять українських Гімназій не могло заспокоїти змагань українського народу до висілої освіти. Приходилося посилати українські діти до польських середніх шкіл, де 8 шкільних підручників, від учителів і від учеників віяв на них ворожий дух, де мусіли зносити переслідування й наругу над своїми національними святощами.
Українські гімназії оставали під особливим наглядом Краевої Шкільної Ради як заведення підозрілі в ширенню українського патріотизму, що вважалося великим політичним злочином.
4. Шкільні підручники.
Як уже вгадано, польські школи були переняті польським шовіністичним духом, який ставився крайнє ворожо до української народности. В польських читанках, підручниках ґеоґраФІЇ, історії була проведена ідея, що історичний конфлікт Польщі 8 Україною був конфліктом між цівілізованим польським народом і варварським українським племенем, що всі національні повстання українського народу проти Польщі були бунтами дичі проти цивілізаційвої місії польської держави.
Та не тільки в польських підручниках була проведена ся історична невірна, крайнє ворожа і образлива для українського народу ідея. Мусіли її до певної міри придержуватися й українські шкільні підручники, в яких не сміло бути вічого, що противилося би тій польській ідеї, бо тільки такі підручники допускала до українських шкіл Краєва Шкільна Рада.