Выбрать главу

Далі розвиває президент Краевої Шкільної Ради думку, що в польській державі повинен панувати прінціп „Suumcuique“ („Віддай кождому, що йому належиться“), прінціп, по якому „кождий Поляк в значінню державної приналежности“ повинен бути рівний перед правом.

Одначе — пише президент Краевої Шкільної Ради

— „се очевидно не відноситься до осіб і ґруп, <>кі не почуваються до ніяких обовязків супроти Польщі, бачуть в Польщі чужий для себе державний орґанізм і хотять осягнути для себе окрему державність або прилучитися до инших держав Вони не є польськими громадянами, отже їх можна трактувати тільки як чужинців, на основі міжнароднього права, з усіми додатніми і відєм-ними наслідками його приписів. Полишаю при тім очевидно протидержавні вчинки, які підпадають під приписи карних кодексів."

Отже українська Східна Галичина має належати до Польщі, але українське населення сього краю не повинно мати в Польщі ніяких прав, воно повинно бути трактоване як чужинці. Фраза про міжнародне право, якою прикрасив п. Цолль сей свій вивід, була очевидно брехнею. Як показали дальші події, польське правительство взагалі і зокрема Краєва Шкільна Рада трактують українське населення Східної Галичини як ворогів польської держави.

Ся тенденція виявилася в цілім ряді розпорядків Краєвої Шкільної Ради, до яких прийдемо низше, і на „першім від прилучення Галичини до Польщі“ 1 засіданню Краєвої Шкільної Ради дня 3. червня 1919. Се засідання описує „Дзеннік ужендови“ ч. 5 з 1919 і з нього беремо наші відомости.

І так президент Краєвої Шкільної Ради п. Цолль, висловившися в крайнє обидливих словах про українське правління, „повідомив зібраних, що Краєва Шкільна Рада видала ряд заряджень, які мають за ціль головно негайне отворення польських шкіл і усунення зі шкіл всіх учителів, які за українського правління допустилися каригідних учинків, до них заохочували або брали в них участь“.

Тим самим духом були переняті всі зібрані. „Дзєннік ужендови“ ось як передає їх думки: „Треба ствердити теперішній стан, покарати злочинців і зараз усунути їх з правління і школи . . . Власть треба виконувати поки-що без Українців, хоч для них, бо ті* що мають провід, показали, що не вміють правити . . . Аж після пацифікації буде час на угоду, але не з тими, які викликали катастрофу.“

Далі характеризує настрій сього зібрання Крабвої Шкільної Ради отся резолюція: „З кождим днем появляються що-раз сумнійші відомости про жорстоке, варварське поведенпя т. зв. українських властий 8 польським населенням. Між убитими й катованими знаходяться ученики, учителі і професори Поляки. Краева Шкільна Рада не може в своїх нарадах поминути сього мовчанкою, отже висловляе почесть тим учителям і ученикам, які оставши на місци, не вважаючи на муки і переслідування, стояли непохитно при польськім прапорі і витревали. Рівночасно висловлюв Краева Шкільна Рада переконання, що як доси так і далі польське учительство і польська молодіж витревае при своїх обовязках, як взагалі, так особливо на своїх окраїнних позиціях“ (значить на українській землі!).

Правительство Західно-Української Народної Республики в цілім ряді офіціальних заяв і документів виказало, що всі польські твердження про жорстоке по-ведення українських властин з польським населенням е неправдиві. Такі твердження польської сторони призначені з одного боку для заграниці, з другого-ж на те, щоб підбурити Поляків до жорстокостий супроти українського населення й оправдати ті жорстоквоти.

З сього становища треба оцінювати й виспіє подані наради й ухвали Краевої Шкільної Ради. Говорення про „українські злочини“ і ,,українських злочинців“ е з одного боку брехнею, з другогож боку покришкою, щоб оправдати окупаційний режім Польщі супроти цілого українського населення і зокрема супроти українського учительства, режім, який е одним страшним злочином.

Фактом е, що весь український нарід під проводом свого правительства виступив в обороні Східної Галичини перед польською інвазією. І Фактом б, що польські власти власне сю оборонну акцію українського народу проти польського наїзду вважають злочином і карають песь український нарід за сей злочин винищуванням, якого тільки блідий образ можуть дати наші описи.

Тепер погляньмо, які кари наложила Краєва Шкільна Рада на українське учительство. Про се говорить розпорядок Краєвої Шкільної Ради з 31. мая 1919 ч 143 (пр. „Дзеннік Ужендови*2 ч. 5 в 1919, стор. 67 — 72). Ось постанови сього ровпорядку:

„І. Директорів і учителів шкіл усіх катеґорій як також окружних шкільних інспекторів на визволених ‘В дійсности на завойованих!) східних областях треба зачислити до отсих т*руп:

вернуться

1

слона „Дзенніка Ужендого“, які свідчать, ідо Поляки трак» тують Східну Галичину як часть Польщі!

вернуться

2

Зверта и) увагу, що вичислепі тут вчвпви підпадають під карві за