Дальша постанова розпорядку відноситься до родин директорів, учителів і інспекторів на випадок, коли-б голови родини не було на місци. Сі родини треба також на основі поведення голови родини поділити на Групи
А. Б. В. і тільки першим двом ґрупам виплатити побори.
В кінці також емеритів і емериток, вдів і сиріт по учителях ділить розпорядок на такі самі ґрупи А. Б. В. і тільки першим двом признає дальше виплачування емеритури. Одначе коли-б такі особи з ґруп А. і Б. хотіли одержати нідвисшення емеритури на основі нових польських законів, мусять зложити обіт вірности польській державі.
Сей розпорядок Краєвої Шкільної Ради в очевидно обчислений на викинення всего українського учительства з учительської служби і тим самим на знищення українського народнього і середнього шкільництва.
Всі українські учителі і учительки зложили очевидно присягу українській державі, отже тим самим не могли вони бути зачислені до ґрупи А.
Переходимо до ґрупи Б. Тут треба було оправдати свою службу українській державі і одержати від комісії свідоцтво, що дана особа не виявила „ворожого настрою супроти польської народности і польського населення“.
Отже перше всего Українець мусів перенести моральне упокорення, оправдуючися, длячого він служив своїй національній державі! І се тоді, коли Польща зовсім не має суверенної власти в Східній Галичині.
Та допустім, що Українець перейшов те упокорення.
Допустім також, що установлена Краєвою Шкільною Радою Комісія, вложена з трьох Поляків, не закинула йому „ворожого настрою супроти польської народности і польського населення“.
Чи тоді вже учитель Українець міг одержати учительську посаду? Ні! Ще ждало його нове моральне упокорення. При службовім приреченню він мусів зложити ще додаткову заяву, що відкликає присягу зложену українській державі і готов кождої хвилі зложити присягу польській державі.
Такої ваяви не міг зложити Українець. Відкликати присягу, вложену українській державі, значило потоптати свої найсвятійші почування. А заявити готовість зложиги присягу польській державі, значило, допуститися зради на власнім краю і народі, би зрадою власного краю і народу булоби згодитися стати слугою польської держави тоді, коли державна будучність рідного краю ще не рішена і коли є ще надія осягнути для свого краю і народу державну незалежність.
Отже такої заяви, — повторяємо — не міг зложити Українець, — що признало опісля само польське правительство, зносячи домагання такої заяви. А не мо-гучи зложити такої заяви, не міг бути принятий до служби. Значить, Краєва Шкільна Рада видала свій розпорядок з виразним обчисленням, що сим усуне зі школи все українське учительство.
Тепер придивімся комісіям, які мали рішати про се, чи учитель Українець „ виявив ворожий настрій супроти польської народности і польського населення“ чи ні, отже чи є гідний чи ні бути урядником польської держави.
Ся комісія складається з трьох Поляків. Коли зважимо, що Українці Східної Галичини боронили свій край перед польським наїздом, а Поляки бажали прилучення Східної Галичини до Польщі, то ясно стане, що така польська комісія не могла буги безсторонна. Зрештою якби навіть трапився член комісії, прихильнійше настроєний до Українців, то він був би з комісії усунений, бо розпорядок наказував усувати з комісії Поляків, „підозрілих або скомпромітованих під політичним оглядом«. Отже в комісії могли засідати тільки рішучі вороги українського народу і його змагань до власної держави.
На основі яких даних вони мали судити українського учителя?
Очевидно не на основі каригідних вчинків, які для приміру наводить розпорядок (рабунки, насильства і т. п.)у бо — як уже вказано, — за найменше підозріння за такі вчинки ішов Українець як не просто під розстріл або на шибеницю, то до вязниці й перед суд або до табору інтернованих, отже не мав нагоди ставати перед комісією Краевої Шкільної Ради.
Перед сею комісією могли ставати тільки українські учителі, яким ніяких каригідних учинків польські власти не могли закинути. Але вони стояли вірно при українській державі, на яку напала Польща. А комісія Краевої Шкільної Ради представляла власне ту Польщу, яка простягнула свою грабіжницьку руку по Східну Галичину. Така комісія не могла бути безсторон-ним суддею, тут Поляки були суддями у своїй власній справі, судили українських учителів ва те, що ті були ворогами польського наїзду на їх рідний край. Чи не ясно, що така комісія кождого, хто був ворогом польського наїзду на українську вемлю, вважала „ворогом польської народности і польського населення“?