В кінці треба звернути увагу на те, що комісії Краевої Шкільної Ради мали видавати рішення, від яких не було відклику. Отже ще одна причина більше до рішень безвідповідальних, самовільних і мстивих.
Зрештою комісії в своїм урядуванню пішли ще значно далі ніж приписувала Краєва Шкільна Рада, і кожда „очищувала“ як могла свій повіт з українського учительства.
І так окружна шкільна Рада в Богородчанах зарядженням з 14. червня 1919 просто усунула зі служби всіх учителі в, які служили за українських властий. По що переводити доходження, приписані розпорядком Краєвої Шкільної Ради з 31. мая 1919, — коли далеко простійте викинути зі школи всіх учителів Українців!
Комісія в Надвірній зажадала від українських учителів письменного оправдання, чому вони служили українській державі, а також свідоцтва, виставленого двома свідками, з яких один мусів бути Поляк, що вони не зробили нічого на шкоду польської народности і польського населення. Аж після сього мали початися дальші доходження.
Окружний шкільний інспектор в Дрогобичи всі тимчасові українські учительські сили просто повикидав зі служби, мотивуючи се тим, що вони були при-няті тільки тимчасово і тепер не в потрібні.
Богато комісій для упокорення учителів Українців казало переслухувати їх молодшим учителям Полякам, які були їх підчиненими. Так прим, директора Гайду-кевича, старого і заслуженого педаґоґа, мав з припору-чення комісії у Львові переслухати один з наймолодших учителів Поляків з його школи. Дир. Гайдукевич відмовився від такого переслухання.
Члени комісій були рівночасно членами ріжних польських орґанівацій, валожених для „оборони польськости Східної Галичини“; як члени сих орґанізацій збирали вони „докази ворожого настрою“ українських учителів до Поляків, щоб послужитися тими доказами в комісіях
Так одна така орґанізація у Львові, якої головою є ксьондз Зайховскі, член львівської окружної шкільної Ради, розіслала відозви з 27. марта 1920, в яких взиває Поляків шукати „доказів“ проти українських учителів, бо инакше львівському повітови як і ин-шим повітам Східної Малопольщі грозить залив українськими учителями“.
Ми навели тільки кілька примірів, як комісії Крає-вої Шкільної Ради працювали „проти залигу Східної Галичини українськими учителями“. Так працювали всі комісії, зачисляючи українських учителів до ґрупи
В., себто до ґрупи, яка на могла бути принята до служби, або просто викидаючи їх зі служби без всяких доходжень.
Що Нраєва Шьільна Рада, видаючи розпорядок з 31. мая 1919, знала, іцо робить, — про се найліпше свідчить признання президента Краевої Шкільної Ради п. Цолля в урядовій публікації „Кроніка Ради Школьней Крайовей за лята 1916— 1919“. На ст. 129. п. Цоль пише про той розпорядок: „В хвилі видання сього розпорядку Краева Шкільна Рада здавала собі справу з його недостач, неминучих серед поспіху, з яким треба було ділати, і тому вважала його вже тоді зарядженням тимчасовим, яке пізнійше мусітиме підлягти 8міні. І справді показалося, — що передвиджувано, — що комісії не все поступають одноцільно і справедливо і з конечною в таких справах обережністю“.
Коли сам президент Краевої Шкільної Ради видає таке свідоцтво свому розпорядкови, то се в польських відносинах треба вважати знищ)ючою самокритикою.
Розпорядок Краєвиї Шкільної Ради s 31. мая 1919 вийшов у часі самого розгару польських окупаційних орґій в Східній Галичині, коли все українське життя було розбите.
Тому українські орґанізації аж з початком вересня
1919 предложили президентови Краевої шкільної Ради меморіал, який виказував незаконність зі становища між-народнього права і свідомо руйнуючий українське учительство й українську школу характер того розпорядку. Меморіял домагався між ин., щоб польська окупаційна власть: 1. не домагалася від українських учителів вло-ження обітів польській державі, а тільки приречення совістного сповнювання обовязків; 2. усунула комісії, утворені длл поділу українського учительства на відомі три ґрупи; 3 звільнила безпідставно інтернованих та увязнених українських учителів; 4. покликала безправно усунених українських учителів до служби і виплатила їм задержаві побори і додатки.
Краєва Шкільна Рада очевидно комісій не знесла а тільки розпорядком з 7. вересня 1919 ч. 253 пр допустила відклик від рішення комісії до Краєвої Шкільної Ради. Ся Формальна уступка не богато змінила в положенню українських учителів. Доси комісія без відклику викидала їх зі служби, а від тепер їх відклики спокійно лежать в бюрах, доки польським властям ва-хочеться, а вони остають тимчасом без служби, засуджені на голодову смерть.