Згодом усунули тих катів з табору, а їх місце заняв капітан Старовойтів. До щоденних ввітів зганяли перед канцелярію пана капітана товпи полонених та інтернованих, де голі та босі люде годинами дожидали своєї черги на вітрі та снігу, щоби почути затвердження кари тяжкої тюрми або нагайок, які щедро розділювали польські підстаршини як заступники комендантів поодиноких відділів табора.
По раннім звіті, котрий часто не відбувся по причині неприсутности капітана тому, що він пішов на полювання, удавався Старовойнв звичайно до арештів. Тут казав спровадити найсильніщого і найдикшого бандита з большевицького відділу, давав йому дротяну нагайку та казав за порядком катуьати нещасливих арештантів, які вже з самого голоду та холоду не могли удержатись на ногах. Причини до биття не було найменшої тому, що інтерновані та полонені і так відбували мимо полону як другу і трету кару темний арешт, мліли з голоду та гинули від зимна. Про опалювання арештів ніхто навіть не думав. Катування людей відбувалося виключно для вдоволення звірячих інстинктів пана команданта. Коли здавалося пану Ілвї, що боль-шевик за слабо бе, грозив йому, що каже його вибити, щоб він другий раз міцнійте бив. В товаристві жінок був Старовойтів так звірячо аґресивний, що приносив сором своїй товаришам та цілому корпусови старшин.
Загляньмо тепер до відділу українських полонених старшин. Як вже сказано, мешкають вони в наземних бараках, а радше в дуже продувних деревляних скринях 8 плоскими дахами, колись критими папою. В літі було те приміщення ще можливе. Однак в зимі при одиноких вікнах, переважно побитих, годі було видержати, бо температура внутрі бараків не ріжнилась майже нічим від морозів на дворі. Вода замерзала в посудинах і висидіти було годі.
Дахи всі діраві і при найменшім дощі мандрують всі ліжка з одного місця на друге, де менше тече. Ліжок не було цілковито. Коли ізза недостачі палива для кухонь розібрано пару землянок, нароблено зі старих не-гибльованих дощок щось подібного до ліжок. І се була велика пільга, бо лежати на долівці над багном хотяйби на паперовім сіннику неможливо.
Отвертий лист Вацлава Серошевского до начальника Пілсудского про 0ФЄНЗИВУ серць, лист, який отверто промавляв до чувств людськости та до статечного за-неханнн знущань над безборонними і покінчення моральних та фізичних мук тисячів інтернованих, був д:же не на руку поручникови Кухарскому та йому подібним. Належить піднести, що лист сей проголосили всі часописи Конґресівки та ГІознанщини, не вчинили того лиш часописи галицькі, бо ту нема місця на ніякі благород-нійші чувства, хотяйби походили вони від найліпших синів власного народу. Однак сей лист та численні інтервенції соціалістичних послів у Варшаві привели до масового звільнення інтернованих.
Мусимо признати, що неволя, яка дає аж надто нагоди до спідлення та пониження, не тільки не зломила патріотичного духа наших полонених, але у многих випадках, піднесла його і усталила.
Можемо сміло сказати, що посеред туманів крови, виточеної тут з безборонних та позбавлених всяких прав людськости, виробляються тут дуже гарні характери, які принесуть нашій справі много хісна. — Не видно сего по людях на загал пригноблених та фізично винищених. Не почуєш вправді в таборі веселих наших пісень, одначе ми відомі із сего, що потрафимо замкнутись в душі і нерадо вибухаємо соломяним огнем. Любимо глу-боко застановлятися над життям і його проявами, а нанесена нам кривда лишає в нас нестерті сліди, які переходять в покоління. А часу на роздумування є тут аж надто много. Мужицька душа вже давно пробудилась і пізнала, що се наука і образування. Всі, які перебували і перебувають у Стрілковій, мають отверті очі і вміють дивитися, могли пізнати, що табор сей є для наших людий незвичайною школою, а наші вороги навіть не прочувають, що з сего табора вийдуть характери як сталь в огню, котра виборе належне нам становище в сімї вольних народів“.