„Український Голос“, який виходить в Перемишлі, підлягає конФІскатам, карам і закриттям, які спричиняють місячні і більші перерви в видаванню ґазети.
* *
*
Подібним переслідуванням підлягають також неперіодичні українські видання.
Одним словом, українське друковане слово знаходиться під польським режімом в Східній Галичині в найважчій неволі.
* *
*
Переслідуючи українську пресу, польські власти рівночасно закладають ґазети, які, виходячи в українській мові, ГльориФІкують польську політику в Східній Галичині. Сі ґазети виходять на польські секретні фонди, а редакторами їх є особи українського походження, які так низько упали, що продалися Польщі служити проти власного народу. До таких ґавет належав „Пробій“, який уже перестав виходити, а в падолисті 1920 почали виходити „Обнова“ і гРідний Край“. Для характеристики сеї преси досить навести, що редактор „Пробою“ Демян-чук був безліч разів караний за крадіж і инші ганьблячі злочини.
Згадуємо про сю пресу тому, бо на неї покликаються перед заграницею польські офіціальні круги як на доказ, що серед українського громадянства є також Група, яка хоче приналежности Східної Галичини до Польщі.
Що два-три ренеґати, хоч-би навіть не були звичайними злодіями, не можуть входити в рахубу як політичний чинник, — сього, здається, не треба доказувати.
5. Збори, організації, товариства.
Українське населення Східної Галичини є зовсім позбавлене права зборів. Тому не може воно висловити своїх думок про своє теперішнє положення і своїх домагань.
Українські політичні організації, на скільки істнують, остають під терором і репресіями. Тому не можуть сповняти своїх задач.
Навіть українські гуманітарні, просвітні та господарські організації й інституції не є вільні від переслідувань і репресій, які спиняють їх діяльність.
На заложення такої гуманітарної організації, як „Український Горожанський Комітет“, який має опікуватися жертвами польсько української війни (полоненими, недужими, інтернованими, видаленими зі служби, безробітними і т. п.), польські власти спершу не хотіли позволити. Свою діяльність мусить вести яУкраїнський Горожанський Комітет“ під терором ревізій, арештувань та инших репресій.
Не може відновити в цілій повноті своєї діяльности товариство „Просвіта“, яке істнуе від 1868 р. для ши-рення просвіти між українським населенням, бо власти ставлять перешкоди відновленню його філій і читалень.
Переслідування українських Фінансових і господарських інституцій наразило їх на великі матеріяльні
2*
втрати, я Сільський Господар“, могуча господарська організація українського селянства, був на якийсь час закритий. „Союз господарських Спілок“ був також закритий, а його товарові маґазини сконфісковані. Богато кредитових товариств на провінції зустріла та сама доля. Директорів і урядників українських інституцій інтерновано.
Крім того українські товариства й інституції понесли великі втрати через реквіровання будинків, знищення внутрішнього уладження і т. п.
6. Реквізіції, примусові роботи.
Як маєтки українських інституцій, так також маєтки окремих українських громадян нищать польські власти постійними реквізиціями, як часто прибирають характер простих рабунків. Як військові так і цивільні власти забирають річи, збіже, худобу, примушують до робіт. Самоволя даного виконуючого орґану є тут одиноким законом.
Для ілюстрації наведемо отсей випадок:
24 цвітня 1920 в домі декана о. Михайла Цегедь-ського в Камінці струмиловій явилися узбюоені жандарми, жадаючи підводи до Львова для приватного ужитку старости. Поручник жандармерії Кліш, висилаючи жандармів на сю реквізицію, сказав (свідок п. C.): „Коли буде опиратися, знаєте, що мавте робити“. Віз-ника, який опирався, жандарми побили. Самому о. Це-гельському, який поспішив до староства з представленням, що коні весь час в роботі і змучені, староста відповів: „Хоч би мали поздихати, я мушу їх мати!“
Коли таке виробляють з церковними достойниками, то можна собі представити, як поводяться з простим селянином.
П »біч реквізицій заставляють польські власти українських селян до примусових робіт для польських дідичів і для спроваджених з Польщі
ПОЛЬСЬКИХ С Є Л Я Н-К О Л ь о н і с т і в. Хто відмовляється. підлягає тілесній карі.
7. Заборона вінчань.
Навіть в сю сферу життя вдиравться самоволя польської адміністрації. Хоч українське населення Східної Галичини не є обовязане до військової служби в польській армії, одначе польські власти, опираючися на старих австрійських приписах, по яким мущині не вільно було заключати подружя перед сповненням обовязку військової служби, стоять на тім, що не вільно заключати подружя без дозволу власти.