Пасків мешкав у Сихові, спальному районі Львова, де селилися в основному вихідці з навколишніх сіл і полюбляли знімати квартири громадяни сумнівного вигляду та роду занять. Тому відсутність електролампочки в під’їзді була радше правилом, ніж винятком. Утім, задля чистоти сумління Пасків зиркнув у вічко, побачив на сходовому майданчику темний силует великих розмірів і... відчинив.
— Трясця, — сказав він замість привітання.
Сокіл у відповідь єхидно фиркнув.
— І тобі теж добрий вечір, приятелю.
Пасківу раптом нестерпно захотілося бути зараз у формі. При виконанні. Щоб мати законні підстави бахнути дверима, нічого не пояснюючи, — так, щоб аж луна пішла.
— Чого тобі треба?
— Та ось, вирішив старого колегу провідати... дізнатися, як ти тут? Як воно ведеться? — Пильний погляд Сокола так і нишпорив передпокоєм. — Справжнього віскаря приніс. «Джек Деніелс». Хочеш? — Олег простягнув Сергію красиву коробочку із золотими літерами, але Пасків лише скривився.
— Бійтесь троянців, що дари приносять, — буркнув він. Сокіл зрадів невідомо чому.
— Дозволь мені увійти, і я швиденько переповім тобі «Іліаду» та «Одіссею», своїми словами. Будеш знати, що боятися слід данайців. У дерев’яному коні.
— Один хрін. — Та, усвідомлюючи, що виходу в нього немає і Олег так чи інакше дістане його, Сергій приречено посторонився, пропускаючи старого товариша до вітальні, що слугувала також спальнею, їдальнею та кабінетом. Квартиру Пасків мав однокімнатну і вважав за щастя, що після розлучення лишився з такою, бодай крихітною, але власною житлоплощею. Футболісти в телевізорі вже завзято гасали зеленим полем, однак Сокола, вочевидь, цікавила інша гра. Він поставив своє віскі на журнальний столик, де видихалося пиво, а сам, не чекаючи запрошення, вмостився на канапі біля крісла.
— Склянки є?
— Так, сер, почувайтеся, як удома, — в’їдливо припросив Сергій.
— Годі тобі, прошу. Ми ж не вороги.
— Але й друзями вже давно не пишемося. Хіба ти не тому пішов з відділка? Бо твоїм нерозкритим талантам стало затісно в нашому бидлячому колективі? Втім... добре. — Пасків махнув рукою й почалапав на кухню.
Склянки знайшлися досить швидко, і вони випили, як висловився Олег, за зустріч. Потім — ще раз, за все хороше. А потім Сокіл пояснив мету свого візиту, і Пасківу довелося пити втретє. Самому.
— Тобто ти усього лише хочеш, щоб заради твоїх очей, пари старих спогадів і цього пійла я порушив таємницю слідства і надав тобі всі зібрані нами матеріали? Слухай, ти при тямі, чи встиг перед візитом сюди ще й дихлофосу понюхати?
— Я при тямі, не турбуйся. І в мене своє розслідування.
Сергій розвів руками так широко, як тільки зміг.
— Ну то вперед. Розслідуй. Копай, рий носом землю... що там ще роблять такі, як ти, аматори, у дешевих детективах?.. Прапор тобі в руки і якір — сам знаєш куди. Може, тобі пощастить і ти за три-чотири доби розкриєш справу, над якою б’ється ціла команда професійних, зауваж, пошуковців та експертів. У цьому світі все можливе.
— У труні я бачив вашу професійність, — огризнувся Сокіл. — Знаємо, вже доповіли. Менш ніж за півроку — третій випатраний труп, і жодної зачіпки. У цьому й полягає горезвісна таємниця слідства, яку ви так ретельно зберігаєте: боронь боже, хтось дізнається, що за вами порожнеча!