Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт[1]
Все тече, все змінюється,
неможливо двічі сісти в один ешелон.
… Недобре було…
Чужому-чужениці на Чорному морі потопати:
Йому прощенія ні од кого прийняти.
Від цілих міст і сліду вже нема.
І тільки білого щита броня
Як противага небуття…
Передмова: Європа
«Тепер заживемо!» — хотілося сказати зголоднілому хлопчині, котрий чалапав безлюдним узбіччям і голими полями. Але їжа, що її він бачив, існувала лише в його уяві. Пшеницю відібрали в ході бездушної кампанії реквізицій, яка започаткувала добу масових убивств у Європі. Йшов 1933 рік, коли Йосип Сталін навмисне морив голодом радянську Україну. Маленький хлопчик помер, як померли ще три мільйони інших. «Я стрінуся з нею під землею», — казав молодик із Радянського Союзу про свою дружину. Він мав рацію: його розстріляли після неї, поховавши обох серед 700 тисяч жертв сталінського Великого Терору 1937–1938 років. «Вони попросили у мене обручку, яку я…», — щоденник польського офіцера увірвався на цій фразі безпосередньо перед стратою радянськими спецзагонами у 1940 році. Він був одним із близько 200 тисяч польських громадян, котрих на початку Другої світової війни розстріляли радянські та німецькі сили, поки нацистська Німеччина і Радянський Союз спільними зусиллями займали його країну. Наприкінці 1941 року власний скромний щоденник закінчила одинадцятирічна російська дівчинка з Ленінграда: «Залишилася тільки Таня». Адольф Гітлер зрадив Сталіна, її місто опинилося в німецькій облозі, а родина потрапила в реєстр 4 мільйонів радянських громадян, яких німці заморили голодом. Наступного літа дванадцятилітня єврейська дівчинка з Білорусі написала останнього листа батькові: «Я прощаюся з тобою перед смертю. Я дуже боюся цієї смерті, бо малих дітей кидають живцем у масові могили». Вона стала однією з понад 5 мільйонів євреїв, котрих німці отруїли газом або розстріляли.
У серці Європи посеред XX століття нацистський та радянський режими убили близько 14 мільйонів людей. Криваві землі, місце загибелі всіх жертв, охоплюють простір від центральної Польщі до західної Росії: Україну, Білорусь та Прибалтику. Під час зміцнення націонал-соціалізму та сталінізму (1933–1938), спільної німецько-радянської окупації Польщі (1939–1941), а потім німецько-радянської війни (1941–1945) на цей регіон зійшло масове насилля у масштабах, раніше небачених в історії. Жертвами його стали головно євреї, білоруси, українці, поляки, росіяни і прибалти — корінне населення цих земель. 14 мільйонів убито протягом якихось дванадцяти років між 1933 та 1945 роками, коли Гітлер і Сталін перебували при владі. Хоча Криваві землі в ці роки стали полем бою, всі ці люди були жертвами винищувальної політики, а не бойових дій. Друга світова війна стала найсмертоноснішим конфліктом в історії, причому близько половини всіх солдатів, що загинули на всіх бойовищах світу, полягли тут, у цьому ж регіоні, на Кривавих землях. А проте серед згаданих 14 мільйонів жертв не було жодного солдата, який відбував службу. Більшість становили жінки, діти і старі; ніхто з них не носив зброї; перед смертю багатьох обібрали до нитки, позбавивши навіть одягу.
Аушвіц — найвідоміше місце убивств на Кривавих землях. Нині він символізує Голокост, а Голокост втілює найбільше зло століття. Однак особи, зареєстровані робітниками в Аушвіці, мали шанс вижити: своєю гіркою славою Аушвіц завдячує мемуарам і романам, що їх написали уцілілі в’язні. Значно більше євреїв, переважно польських, задушено газом на інших німецьких фабриках смерті, де загинули майже всі, хоча назви цих таборів згадуються не так часто: Треблінка, Хелмно, Собібор, Белжець. Ще більше євреїв — польських, радянських і балтійських — розстріляно над ровами і ямами. Більшість із них загинули там, де жили: в окупованій Польщі, Литві, Латвії, радянській Україні та радянській Білорусі. Німці звозили їх звідусіль на Криваві землі для вбивства. Євреї прибували до Аушвіца потягами із Угорщини, Чехословаччини, Франції, Нідерландів, Греції, Бельгії, Югославії, Італії та Норвегії. Німецьких євреїв перед розстрілами чи розправою газом депортували до міст на Кривавих землях — до Лодзі, Каунаса, Мінська, Варшави. Людей, що мешкали в тому кварталі, де я пишу цей текст, у дев’ятій дільниці Відня, вивезено до Аушвіца, Собібора, Треблінки та Риги. Всі ці міста лежать на Кривавих землях.