Вирішальну роль зіграла сталінська інтерпретація ленінської теоретичної спадщини. Коли в 1924 році Сталін заговорив про «соціалізм в окремо взятій країні», він мав на увазі, що Радянський Союз мусить будувати світле робітниче майбутнє без допомоги трудящих світу, що їх розділяють національні кордони. Комуністи розходилися в поглядах щодо пріоритетності аграрної політики, але вбачали в радянському селі джерело фінансування його ж руйнації. Де знайти початковий капітал для болісного переходу від аграрної до індустріальної економіки? Більшовики знайшли спосіб вилучити в селян «надлишок», який призначався для харчування дедалі чисельнішого робітничого класу і продажу за кордон в обмін на промислове обладнання. У 1927 році, коли державні капіталовкладення остаточно схилилися на користь індустрії, дискусія вступила у вирішальну фазу.
Дискусія стосовно модернізації була, головно, дуеллю між Троцьким і Сталіним. Троцький був найбільш заслуженим соратником Леніна, однак Сталін обіймав посаду генерального секретаря Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)) і відповідав за партійну бюрократію. Контроль за партійними кадрами і практична хватка Сталіна на засіданнях ЦК допомогла йому вибратися на вершину. Він нічим не вражав у теоретичних дискусіях, але вмів зібрати коаліцію прихильників. Сталін спершу заручився підтримкою тих, хто виступав за поступову економічну трансформацію, і усунув від влади радикально налаштованих членів політбюро, а потім сам перейшов на радикальні позиції й розібрався зі своїми попередніми союзниками. На кінець 1927 року колишніх Сталінових конкурентів із лівого крила партії — Льва Троцького, Григорія Зинов’єва і Льва Каменева — виключили з партії. На кінець 1929 року Сталін перейшов на позиції знищених було опонентів і позбавився головного свого союзника з правого крила, Ніколая Бухаріна. Подібно до Зинов’єва і Каменева, Бухарін лишився в Радянському Союзі і втратив усяку владу. Сталін знайшов собі вірних прихильників у політбюро, зокрема Лазаря Кагановича і Вячеслава Молотова. Троцького вислали з країни.
Попри всю хитрість у політичних маніпуляціях, Сталін мусив довести, що дотримується обіцянок. У 1928 році почалася перша п’ятирічка, і Сталін виступив за колективізацію сільського господарства — селяни мали працювали під контролем держави, а зібраний ними урожай де факто перетворювався на державну власність. Земля, реманент і самі люди мали входити до одного колективного господарства, яке, вважалося, працюватиме ефективніше. Колгоспи організовувалися довкола машинно-тракторних станцій, які надавали їм новітню техніку, там же працювали політичні агітатори. Колективізація дозволяла державі контролювати сільськогосподарське виробництво, а отже, годувати робітників і заручатися їхньою підтримкою, а також експортувати продукцію за кордон, добуваючи в такий спосіб тверду валюту, яку можна було пустити на розвиток промисловості.
Щоб зробити колективізацію невідворотною, Сталін мусив послабити вільний ринок і замінити його державним плануванням. Його спільник Каганович заявив у липні 1928 року, що селяни «приховують зерно», і єдиний вихід — реквізувати їхні запаси. Щойно селяни побачили, що їхнє зерно можуть відібрати, вони воліли його ховати, а не продавати. Ринок ніби показав себе річчю ненадійною, хоча насправді винна була держава. Відповідно, Сталін отримав нагоду заявити, що головна проблема — нестабільний характер ринку, тож поставки продовольства має контролювати держава. Скидалося на те, що велика депресія доводила правоту Сталіна про ненадійність ринку. Чорного вівторка 29 жовтня 1929 року обвалився американський фондовий ринок. 7 листопада 1929 року, у дванадцяту річницю більшовицької революції, Сталін змалював соціалістичну альтернативу ринку, яку буде швидко побудовано в Радянському Союзі завдяки його політиці. Він пообіцяв, що 1930-й стане «роком великого перелому», а колективізація принесе спокій і процвітання. Зі старим селом буде покінчено. Революцію в місті буде завершено тоді, коли робітники матимуть достатньо харчів, вироблених упокореним селянством. Ці робітники створять перше соціалістичне суспільство в історії і потужну державу, здатну захиститися від іноземних ворогів. Виступивши за модернізацію, Сталін водночас висловив свої претензії на владу.
Поки Сталін вів свою роботу, Гітлер збирався з силами. Заки Сталін створював інституційний фундамент революції і тим самим утверджувався на чолі однопартійної держави, Гітлер будував свою політичну кар’єру, відкидаючи наявні інституції. Більшовики успадкували традицію «дебатуємо-а-потім-виконуємо», що склалася за роки нелегальної роботи в Російській імперії. Націонал-соціалісти (нацисти) практично не мали традицій суворої дисципліни чи конспіративної роботи. Подібно до більшовиків, вони відкидали демократію, але не в ім’я партії, яка розуміла хід історії, а в ім’я лідера, який найкраще виражав волю нації. Світовий устрій створили не капіталісти-імперіалісти, як вважали більшовики, а змовники-євреї. Проблема сучасного суспільства полягала не в тому, що концентрація власності привела до панування одного класу, а в тому, що євреї контролюють і фінансовий капіталізм, і комунізм, а отже, Америку, Велику Британію і Радянський Союз. Комунізм — це просто єврейська казочка про недосяжну рівність, задумана для того, щоб поставити наївних європейців у єврейське ярмо. Відповідь на безжальний єврейський капіталізм і комунізм — лише націонал-соціалізм, який означав відновлення справедливості для німців коштом інших.