Можливо саме тут — між підрахунком мертвих і постійною реінтерпретацією цього підрахунку-лежить завдання історії. Лише історія масового вбивства може поєднати числа з пам’яттю. Без історії пам’ять стає приватною — сьогодні це означає національною. Числа, натомість, стають публічними — тобто знаряддям міжнародного змагання за мучеництво. Пам’ять належить мені, і я маю право діяти з нею, як забажаю; числа — об’єктивні, отож, ти мусиш прийняти мої числа незалежно від того, подобаються вони тобі, чи ні. Така логіка дозволяє націоналістові однією рукою обнімати себе, а іншою — бити свого сусіда. Після завершення Другої світової війни, і знову після падіння комунізму, націоналісти на Кривавих землях (і за їх межами) займаються перебільшенням кількісного страждання і таким чином претендують на мантію невинуватості.
У XXI столітті російські очільники пов’язують свою країну з більш чи менш офіційними числами радянських жертв Другої світової війни: 9 мільйонів загиблих на війні, від 14 до 17 мільйонів загиблих цивільних. Ці дані є об’єктом бурхливих суперечок. На відміну від більшості чисел, що їх подає ця книжка, вони є радше демографічною проекцією, ніж статистикою. Але, слушні вони чи ні, вони стосуються радянських жертв, а не російських. Якою б не була радянська статистика, статистика російська мусить бути значно, значно нижчою. Висока кількість радянських жертв містить Україну, Білорусь і балтійські держави. Особливу вагу мають землі, що їх Радянський Союз окупував у 1939 році — східна Польща, балтійські держави, північно-східна Румунія. Люди тут гинули у жахливо високих пропорціях, і численні жертви загинули не від німецького, а від радянського загарбника. Найважливішими у цих великих числах є євреї — не російські євреї, з яких загинуло лише близько 60 тисяч, — а євреї радянської України та радянської Білорусі (майже мільйон), а також ті, чиї землі окупував Радянський Союз, перш ніж їх убили німці (ще 1,6 мільйона).
Німці навмисно вбили близько 3,2 мільйона цивільних і військовополонених, що походили з радянської Росії — це навіть у абсолютних показниках менше, ніж кількість загиблих у радянській Україні, чи в Польщі — значно менших країнах із приблизно 1/5 від російського населення кожна. Вищі числа втрат серед російського цивільного населення, що їх інколи пропонують, можна (якщо вони точні) інтерпретувати в два можливі способи. Перша інтерпретація каже, що загинуло більше радянських солдатів, ніж на це вказує радянська статистика, отож, ці люди (що їх прибічники вищих чисел подають як цивільних) насправді були солдатами. Інша інтерпретація виходить із припущення, що ці люди (яких прибічники вищих чисел подають як воєнні втрати) не були безпосередніми жертвами німців, а натомість загинули від голоду, злиднів і радянських репресій під час війни. Друга альтернатива дозволяє припустити, що під час війни більше росіян померло неприродною смертю на землях, що їх контролював Сталін, аніж на землях, підконтрольних Гітлерові. Таке припущення цілком може відповідати дійсності, хоча вина за численні смерті є спільною[770].
Згадаймо ҐУЛАҐ. Більшість радянських концтаборів лежали в радянській Росії — далеко за межами зони німецької окупації. Коли в червні 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, у ҐУЛАҐу перебувало близько 4 мільйонів радянських громадян. Понад 2,5 мільйона своїх громадян радянська влада засудила до ҐУЛАҐу під час війни. НКВД діяло всюди там, куди не дійшли німці, включно з обложеним і голодуючим Ленінградом. Між 1941 та 1943 роком зареєстровано смерті 516 841 в’язнів ҐУЛАҐу. Справжня кількість померлих могла бути вищою. Можна уявити, що цих сотень тисяч додаткових смертей не було б, якби німці не напали на Радянський Союз — однак ці люди не були б такими вразливими, якби не були в ҐУЛАҐу. Людей, що загинули в радянських концтаборах, не можна просто зачислити до жертв Німеччини, навіть якщо Гітлерова війна прискорила їхню загибель[771].
770
Найважливішим німецьким злочином у радянській Росії було навмисне заморення голодом Ленінграда, внаслідок якого померло близько мільйона людей. На території радянської Росії німці вбили порівняно невелику кількість євреїв — близько шістдесяти тисяч. Крім цього, принаймні мільйон військовополонених із радянської Росії загинули у Дулаґах та Шталаґах. Радянські та російські оцінки кількості жертв, як правило, зараховують цих людей до військових втрат; оскільки я заношу їх до числа жертв політики навмисного вбивства, то збільшую оцінку у 1,8 мільйонів жертв, що її можна знайти у Филимошин, "Об итогах,» 124. Я вважаю російські оцінки загиблих у Ленінграді занизькими приблизно на чотириста тисяч осіб, тож додаю і цю кількість. Якщо Борис Соколов має рацію, і радянські військові втрати значно перевищували звичні оцінки, то більшість загиблих у вищих розрахунках були солдатами. Якщо рацію мають Еллман та Маскудов, які стверджують, що радянські військові втрати насправді були нижчими, то більшість із цих людей були цивільними, до того ж, часто вони були цивільними не під німецькою окупацією. Див. Sokolov, "How to Count,» 451–457; а також Ellman, "Soviet Deaths,» 674–680.
771
Щодо загибелі 516 841 в'язнів ҐУЛАҐу, див. Земсков, "Смертность,» 176. Щодо чотирьох мільйонів радянських громадян, що перебували у ҐУЛАҐу (разом із спеціальними поселеннями), див. Khlevniuk, Gulag, 307.