Я надаю перевагу терміну «масові вбивства», а не «геноцид» з низки причин. Термін «геноцид» запровадив польсько-єврейський юрист-міжнародник Рафал Лемкін у 1943 році. Завдяки своїй енергії та наполегливості він зумів кодувати його в міжнародному праві. Згідно з Конвенцією про запобігання та покарання злочину геноциду, ухваленою Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй в 1948 році, геноцид означає «дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». У документі вказані п’ять способів, якими здійснюється геноцид: «убивства членів цієї групи», «заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи», «навмисне створення для певної групи таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення її повністю або частково», «заходи, спрямовані на унеможливлення дітородіння в середовищі такої групи» та «насильницька передача дітей з цієї групи в іншу». Цей правовий документ передбачає кримінальне переслідування. Однак у контексті історичної та моральної інтерпретації термін «геноцид» має свої обмеження.
Термін геноцид призводить до неминучих і нерозв’язних протиріч. Є два моменти, в яких він окреслює наміри злочинця: «наміри знищити» певну групу «як таку». Можна стверджувати, що політика масового вбивства не була геноцидом, тому що правителі мали й інші «наміри», або тому, що вони мали намір вбити когось, але не зазначену групу «як таку».
Хоча термін «геноцид» насправді має широке застосування, його нерідко відносять тільки до Голокосту. Люди, які асоціюють себе з жертвами, воліють визначити вчинені в минулому злочини як геноцид. Між тим, держави, де це відбувалося, дуже рішуче заперечують використання цього терміну, оскільки вважають, що його прийняття означало б їх участь в Голокості. Так, наприклад, турецький уряд заперечує визначення «геноцид» стосовного масового винищення понад мільйона вірмен під час Першої світової війни.
Остання проблема виникає в контексті політичних нюансів визначення. Радянський Союз був упевнений, що термін геноцид, всупереч намірам Лемкіна, виключає політичні та економічні угруповання. Таким чином голод в радянській Україні можна представити як щось менше від геноциду, тому що винищуваний клас куркулів не був ідентифікований як нація — українці. Сам же Лемкін вважав український голод геноцидом. Але оскільки автори політики голоду редагували його визначення, воно стало спірним. Прикметно, що ми маємо юридичне визначення геноциду, тим не менш, не слід забувати, що до розробки цього закону були причетні й деякі з убивць. Тож обійдемося без моралізаторства: всі закони виникають всередині політичних кіл і є вислідом певної політичної ситуації. Не завжди можна з позицій сьогодення підходити до подій минулого, і навпаки.
Зрештою, історики, які працюють над проблемою геноциду, шукають відповідь на питання, як кваліфікувати цю подію, і радше займаються класифікацією, а не поясненням. Відтак обговорення відбувається в семантичній, юридичній або політичний площині. Стосовно кожного з випадків, розглянутих у цій книзі, на запитання «Чи було це геноцидом?» можна відповісти: так, було. Але такий підхід нас далеко не заведе.