Наймасовіші вбивства почалася тоді, коли у червні 1941 року Гітлер зрадив Сталіна, а німецькі сили вступили у нещодавно розширений Радянський Союз. Хоча Друга світова війна розпочалася у вересні 1939 року зі спільного німецько-радянського вторгнення у Польщу, переважна більшість її вбивств сталася після цього другого вторгнення на схід. У радянській Україні, радянській Білорусі і ленінградському регіоні — землях, де сталінський режим за попередні вісім років заморив голодом і розстріляв близько 4 мільйонів осіб, німецькі сили спромоглися заморити голодом і розстріляти навіть більше за вдвічі коротший час. Відразу після початку вторгнення Вермахт почав морити голодом своїх радянських полонених, а спеціальні загони, що називалися «айнзацгрупами» (Einsatzgruppen), почали розстрілювати політичних ворогів і євреїв. Разом із німецькою поліцією порядку, Вафен-СС та Вермахтом, а також за участі місцевої допоміжної поліції та військових формувань, айнзацгрупи того літа розгорнули винищувальну кампанію проти єврейських громад.
Саме на Кривавих землях жила більшість євреїв Європи, саме тут перетиналися імперські плани Гітлера та Сталіна, саме тут билися Вермахт і Червона армія, саме тут зосередили свої сили радянський НКВС і німецька СС. Більшість місць убивств припали на Криваві землі: мовою політичної географії 1930-х — 1940-х років це означало Польщу, Прибалтику, радянську Білорусь, радянську Україну і західну частину радянської Росії. Сталінові злочини часто асоціюються з Росією, а Гітлерові — з Німеччиною. Але найсмертоноснішою частиною Радянського Союзу була його неросійська периферія, а нацисти переважно вбивали за межами Німеччини. Згідно з поширеним уявленням, жахіття XX століття відбувалися в таборах. Але більшість жертв націонал-соціалізму та сталінізму загинули не в концентраційних таборах. Таке хибне уявлення щодо місць і методів масового вбивства не дає нам змоги сповна оцінити жах XX століття.
Концентраційні табори на території Німеччини в 1945 році звільнили американці та британці; більша частина таборів ҐУЛАҐу, про які Захід знає завдяки Александрові Солженіцину, лежала в Сибіру. Образи цих таборів — чи то фотографічні, чи прозові — лише натякають на історію німецького та радянського насильства. Близько мільйона осіб загинуло через те, що їм винесено вирок працювати у німецьких концентраційних таборах — на відміну від німецьких газових камер, німецьких полів масових розстрілів та німецьких голодних зон, де загинуло 10 мільйонів осіб. Понад мільйон життів у 1933–1945 роках вкорочено через виснаження і хвороби у радянському ҐУЛАҐу — на противагу радянським полям масових розстрілів та радянським голодним районам, де загинуло близько 6 мільйонів осіб, з яких близько 4 мільйонів померли на Кривавих землях. 90 % тих, що потрапили до ҐУЛАҐу, покинули його живими. Більшість тих, кого було кинуто до німецьких концентраційних таборів (на противагу німецьким газовим камерам, ямам смерті й таборам для військовополонених), також уціліли. Доля в’язнів концентраційних таборів, хоч якою жахливою вона була, відрізняється від долі тих багатьох мільйонів, кого задушено газом, розстріляно чи доведено до голодної смерті.
Межу між концентраційними таборами і місцями масових розстрілів неможливо провести однозначно: у таборах теж людей страчували і морили голодом. Однак існує відмінність між вироком таборовим і вироком смертним, між примусовою працею і газом, між рабством і кулями. Переважна більшість загиблих жертв як німецького, так і радянського режимів ніколи не бачила концентраційного табору. Аушвіц був водночас трудовим табором і фабрикою смерті; доля неєвреїв, захоплених задля праці, і євреїв, відібраних для праці, дуже відрізнялася від долі євреїв, що їх призначено в газові камери. Відтак Аушвіц є частиною двох пов’язаних між собою, але різних історій. Аушвіц-як-трудовий-табір здебільшого відображає досвід великої кількості людей, котрі на собі пережили німецьку (або радянську) політику концентрації; тоді як Аушвіц-як-фабрика-смерті більш типово зображує долю тих, кого навмисно убито. Більшу частину євреїв, які прибували до Аушвіца, просто душили газом. Вони, як і майже всі з 14 мільйонів загиблих на Кривавих землях, не провели ані дня у концентраційному таборі.