Andale[19], сказав він. І тильним боком долоні показав, щоб той вимітався.
Обличчя малюка стало чорнішим за хмару. Ах ти сучий син, вимовив він. І рушив до нього уздовж шинкваса. Бармен і бровою не повів. Він витягнув з-під шинкваса старовинний армійський пістоль з кремінним замком і зап’ястком звів курок. У тиші ніби гучно тріснуло дерево. Дзенькнули склянки, що разом опустилися на шинквас. Завищали стільці, відсунуті до стіни гравцями.
Малюк закляк. Стариган, промовив він.
Стариган не відгукнувся. У кав’ярні не було чутно ні звука. Малюк обернувся, шукаючи його очима.
Esta borracho[20], сказав стариган.
Хлопець дивився в очі бармену.
Той пістолем указав йому на двері.
Стариган звернувся до присутніх іспанською. Потім щось сказав бармену. Потім надів капелюх і вийшов.
Бармен зблід. Коли він вийшов з-за шинкваса, пістоля у нього в руках уже не було, натомість він тримав бондарний молоток.
Малюк позадкував до середини приміщення, та бармен наступав на нього так завзято, наче мав виконати надзвичайно важливу справу. Він двічі махнув молотком, і малюк двічі відступив праворуч. Потім позадкував. Бармен закляк. Малюк легко перестрибнув через шинквас і схопив пістоль. Ніхто не поворухнувся. Зачепивши кресалом об стійку, він відкрив полицю і зсипав порох, а потім поклав пістоль. Далі обернувся й узяв дві повні пляшки й обійшов стійку, тримаючи по одній в кожній руці.
Бармен стояв у центрі кімнати. Він важко сопів і розвертався, стежачи за рухами малюка. Коли той наблизився, бармен замахнувся молотком. Малюк трохи присів, зробив фінт, а потім розбив пляшку, яку тримав у правиці, бармену об голову. Кров і алкоголь бризнули врізнобіч, у бармена підігнулися ноги і закотилися очі. Малюк уже випустив шийку, перекинув другу пляшку у правицю, як справдешній розбійник з великої дороги, шийка ще навіть не долетіла до підлоги, як він ударив другою пляшкою навідліг бармену об голову, а потім устромив її зазублені залишки тому в око ще до того, як він упав.
Малюк обвів поглядом приміщення. У декого на ремені звисали пістолети, але жоден з присутніх не поворухнувся. Малюк перескочив через шинквас, схопив ще одну пляшку, засунув під пахву і вийшов з бару. Собаки вже не було. Як і чоловіка на лавці. Він відв’язав мула і повів через площу.
Він прокинувся у нефі зруйнованої церкви і, кліпаючи, втупився у дугасте склепіння і високі фестончасті стіни з побляклими фресками. Підлогу вкривав товстий шар сухого гуано, а також коров’ячих і овечих кізяків. У порохних сонячних променях лопотіли голуби, а коло вівтаря трійко стерв’ятників, підстрибуючи, довблися у кістяку якоїсь здохлятини.
У малюка розколювалася голова, а язик розпухнув від спраги. Він сів і роззирнувся. Дістав з-під сідла пляшку, сховану там напередодні, збовтав, відкоркував і випив. Він сидів, заплющивши очі, і піт струменів по його чолу. Потім розплющив очі і зробив ще кілька ковтків. Один за одним стерв’ятники залишили кістяк і пострибали до ризниці. Невдовзі малюк підвівся і вийшов подивитися, де мул.
Того ніде не було. Огороджена ділянка у три-чотири гектари належала місії — неродючий клапоть, яким блукали декілька кіз і віслюків. У глиняних стінах огорожі були ясла, заселені родинами сквотерів, і в сонячному світлі дим цівкою звивався над багаттями, на яких готували їжу. Малюк пройшов уздовж церковної стіни і повернув до ризниці. Стерв’ятники відбігли, човгаючи по полові і тиньку, як розгодована свійська птиця. Склепіння над головою було щільно вкрите темною вовною, яка ворушилася, дихала і попискувала. Посеред кімнати стояв дерев’яний стіл з глиняними горщиками, а біля дальньої стіни лежали останки кількох тіл, зокрема й дитячого. Він пройшов через ризницю знов у церкву і підняв сідло. Витрусив до рота останні краплі, закинув сідло на плече і вийшов.
Фасад будівлі прикрашала низка святих, що вишикувалися в нішах, і колись по них американські вояки пристрілювали свої рушниці, кам’яні фігури без носів і вух усі були в темних цятках окисненого свинцю. Величезні різьблені тахльовані двері висіли навкосяк на завісах, а вирізьблена з каменю Богородиця тримала на руках безголове немовля. Малюк постояв, мружачись від полуденної спеки. Потім угледів сліди мула. Лише ледь помітний прибитий пил, і вели вони від дверей церкви через ділянку до воріт у східній стіні. Він закинув сідло вище на плече і вирушив слідом.
Собака, що лежав в тіні воріт, піднявся, похмуро виліз на сонце, провівши малюка поглядом, і повернувся на своє місце. Малюк пішов дорогою, що збігала вниз до річки, той ще обідранець. У густому лісі з пеканів і дубів дорога пішла вгору, і внизу попереду він побачив річку. На переправі чорношкірі мили екіпаж, він зійшов з пагорба і зупинився на березі, а потім звернувся до них.