Він хапався за спідниці, тягнувся пазуристою рукою, щось белькотів і пускав слину.
Він бачить себе у воді, сказали жінки.
Цить. Тільки уявіть, цю дитину тримали в клітці, як дику тварину.
Полум’я, що охопило візок, потріскувало в сухому повітрі, і цей звук, мабуть, привернув увагу ідіота, бо він спрямував у той бік погляд своїх мертвих чорних очей. Він розуміє, сказали жінки. Усі погодилися. Сара Борджинніс посунула далі у воду, і спідниця довкруг неї роздулася, вона затягувала його глибше і кружляла його, дорослого чоловіка, тримаючи своїми великими міцними руками. Вона підіймала його і щось наспівувала. І її біляве волосся пливло за водою.
Того вечора біля вогнищ переселенців колишні супутники ідіота побачили його в одязі з грубої вовни. Його тонка шия сторожко поверталася в комірі завеликої сорочки. Жінки змастили йому волосся і рівненько зачесали, так що воно тепер скидалося на намальоване. Йому дали солодощів, він сидів, пускаючи слину, і дивився на вогонь, а всі інші захоплено за цим спостерігали. В темряві текла річка, зі сходу над пустелею зійшов місяць рибного кольору, і в скупому світлі поруч із людьми пролягли їхні тіні. Поступово багаття згасали, і сивий дим заповнював увесь простір ночі. З-за річки долинало виття маленьких мішанців шакалів з вовками, від чого табірні собаки ворушилися і гарчали. Сара Борджинніс відвела ідіота до його солом’яного матраца під брезентом із фургона, роздягла його до нової білизни, вклала, загорнула в ковдру, поцілувала, побажала доброї ночі, і в таборі все затихло. Коли пізніше ідіот з’явився в цьому синьому від диму амфітеатрі, він знову був голий і плентався повз вогнища, як лисий мегатерій. Він зупинився, принюхався й почовгав далі. Відійшов від причалу далі і почав пробиратися крізь верби, скиглячи й відштовхуючи худими руками всі нічні перешкоди. І тоді опинився сам на березі. Він тихо затюкав, і голос вихопився з нього, це був такий потрібний дарунок, що у відповідь не почулося відлуння. Він увійшов у річку. Ще вода не сягнула йому до пояса, як він втратив рівновагу і зник з поля зору.
Тоді ж те саме місце під час свого опівнічного обходу проминав суддя, теж абсолютно голий — такі зустрічі трапляються частіше, ніж можна було б подумати, бо хто ж тоді пережив би бодай одну нічну переправу, — він кинувся в річку й, наче могутня повитуха, схопив ідіота-потопельника за п’яти й ляснув по спині, щоб той виблював воду. Сцена народження, хрещення чи якийсь інший ритуал, ще не введений у жоден канон. Він викрутив воду з його волосся, взяв голого і зарюмсаного дурня на руки і відніс у табір, повернувши його друзям.
XIX
Гаубиця — Напад юма — Сутичка — Ґлентон заволодіває поромом — Повішений Юда — Скарбниця — Делегація на узбережжя — Сан-Дієґо — Домовленість про припаси — Браун у коваля — Суперечка — Вебстер і Тоудвайн звільнені — Океан — Сварка — Спалений живцем чоловік — Браун в ув’язненні — Розповіді про скарб — Втеча — Убивство в горах — Ґлентон покидає юма — Повішений алькальд — Заручники — Повернення до юма — Лікар і суддя, чорнопикий і дурень — Світанок на річці — Вози без коліс — Убивство Джексона — Різанина юма.
Лікар прямував до Каліфорнії, і пором потрапив йому до рук абсолютно випадково. Упродовж наступних місяців він накопичив значні статки: золото, срібло та різні коштовності. Він і двоє його працівників оселилися на західному березі річки на пагорбі з видом на поромну пристань серед опор недобудованої оборонної споруди з глини та каменю. Окрім двох вантажних фургонів, успадкованих від військової частини майора Ґрема, він також мав гірську гаубицю — бронзову 12-фунтовку з діаметром ствола завбільшки із блюдце, — і ця штуковина стояла на дерев’яному лафеті без діла, незаряджена. У цьому простацькому помешканні доктор із Ґлентоном, суддею, Брауном та Ірвінґом сіли пити чай, Ґлентон описав йому деякі зі своїх пригод з індіанцями й настійливо порадив зміцнити свої позиції. Лікар заперечував. Він стверджував, що добре ладнає з юма. Ґлентон сказав йому просто у вічі, що тільки дурень довіряє індіанцю. Лікар почервонів, але прикусив язика. Тоді втрутився суддя. Він запитав лікаря, чи той вважає, що подорожні, які юрмилися на протилежному березі, перебувають під його захистом. Лікар відповів, що справді так вважає. Тож суддя почав говорити розважливо і занепокоєно, і коли Ґлентон зі своїм загоном спустилися до річки, щоб переплисти до свого табору, він уже дістав дозвіл від лікаря укріпити пагорб і зарядити гаубицю, для цього вони взялися виливати кулі для гвинтівки із залишків свинцю, поки не мали їх майже повний капелюх.