Того вечора вони зарядили гаубицю приблизно пів кілограма пороху й усіма вилитими набоями, а потім викотили ту штуковину на вогневу позицію з видом на річку та причал унизу.
Через два дні юма напали. Шаланди були на західному березі і вивантажувалися за розкладом, а мандрівники стояли поряд, чекаючи на свій багаж. Без попередження дикуни, верхи й пішки, вискочили з-за верб і натовпом помчали по м’якій землі до порома. На пагорбі Браун і Довгань Вебстер розвернули гаубицю, закріпили її, і Браун запхав сигару, що димилася, у запалювальний отвір.
Навіть на відкритій місцевості вибух був неймовірним. Гаубиця підскочила на лафеті і, оповита димом, із гуркотом ковзнула назад по утрамбованій глині. А внизу, під фортом у заплаві, втрати були просто жахливі: понад десяток юма лежали мертві або корчилися від болю на піску. Серед них лунали голосні зойки, і тоді ж з узбережних дерев вище за течією виїхали Ґлентон та його вершники і поскакали на них, юма закричали, лютуючи через їхню зраду. Коні індіанців збилися в купу і кружляли, юма намагалися їх приборкати і пускали стріли в кіннотників, які наближалися, але індіанців збивали залпами револьверного вогню, з боку річки люди на переправі вже видряпували зброю зі свого багажу, ставали на коліно й стріляли, а жінки й діти лежали долілиць серед скринь і вантажних ящиків. Коні юма ставали дибки, кричали, металися на сипкому піску, їхні ніздрі роздувалися, очі побіліли, а вцілілі воїни подалися у верби, з яких раніше вискочили, залишивши на полі бою поранених, тих, хто помирав і вже помер. Ґлентон і його люди їх не переслідували. Вони спішилися і послідовно обійшли полеглих, добиваючи і людей, і коней пострілами в голову, поки за ними спостерігали мандрівники з порома, а потім загін зняв з індіанців скальпи.
Стоячи на невисокому парапеті своєї недобудови, лікар мовчки спостерігав, як трупи стягували до переправи, а там уже ногами зіштовхували їх у воду. Він обернувся й подивився на Брауна і Вебстера. Ті відтягнули гаубицю на її позицію, і Браун зручно вмостився на ще теплому дулі, курячи сигару і спостерігаючи за роботою внизу. Лікар розвернувся і пішов до свого помешкання.
Наступного дня він не з’явився. Ґлентон взяв на себе керівництво поромом. Людям, які три дні чекали на переправу за долар за голову, тепер сказали, що вартість проїзду становить чотири долари. Але навіть цей тариф діяв лише кілька днів. Невдовзі пором перетворився на своєрідне прокрустове ложе, бо тарифи пристосовували до гаманців мандрівників. Урешті-решт усі вдавання було відкинуто, і переселенців почали відверто грабувати. Мандрівників били, привласнювали їхню зброю і майно, а їх самих, знедолених, відправляли жебракувати в пустелю. Лікар лише раз спустився до переправи, щоб висловити свій протест, але йому віддали його частину прибутків і відправили назад. Коней забирали, жінок ґвалтували, і трупи попливли повз табір юма нижче річкою. Коли ж бучі почастішали, лікар забарикадувався у своєму помешканні, і його більше ніхто не бачив.
Наступного місяця прибув загін з Кентукі під командуванням генерала Паттерсона, який погордував торгуватися з Ґлентоном і облаштував натомість власний пором нижче за течією Колорадо, загін переправився на інший берег і рушив далі. Цим поромом заволоділи юма і поставили керувати якогось Каллагена. Однак за кілька днів пором згорів, і обезголовлене тіло Каллагена невпізнаним попливло річкою до моря, і гриф мовчазним вершником стояв у церковно-чорному вбранні між його лопатками.
Великдень цього року припав на останній день березня, і на світанку того дня малюк разом із Тоудвайном і хлопчиком на ім’я Біллі Карр перепливли на той берег, щоб зрізати вербові жердини, які росли вище за течією за табором переселенців. Коли вони ще вдосвіта проходили повз табір, натрапили на групу людей із Сонори і побачили, що на шибениці висить бідний Юда із соломи і старого лахміття з намальованою на полотняному обличчі гримасою, автор зображення вочевидь мав хіба дитяче уявлення про цю людину та її злочин. Сонорці з опівночі не спали, на суглинистому уступі, де стояла шибениця, вони розпалили велике багаття, пиячили і гукали до американців іспанською, коли ті проїжджали окрай табору. Хтось приніс довгу палицю із запаленим від багаття клоччям на кінці і підпалив Юду. Його лахи були просто-таки набиті петардами та ракетами, тож коли вони загорілися, ті штуковини почали одна за одною вибухати дощем охопленого полум’ям лахміття і соломи. Аж поки не вибухнула бомба в його штанцях, і все розлетілося на шматки, лишивши сморід кіптяви і сірки, і чоловіки схвально загукали, а малі хлопчаки кинули насамкінець кілька камінців у почорнілі рештки, що гойдалися в зашморгу. Малюк останнім проминав ту галявину, і сонорці кликали його, пропонуючи вино з бурдюка, але він знизав плечима під лахмітним плащем і поквапився за своїми людьми.