Цілий день вони пиячили у bodega, яким керував мексиканець, і алкоголь тут відживив би і Лазаря. Зайшли якісь солдати. Виникла сварка. Тоудвайн, хитаючись, схопився на ноги. Серед вояків знайшовся миротворець, і невдовзі винуватці знову сіли. Але за декілька хвилин, повертаючись від шинкваса, Браун вилив глечик аґуардьєнте на молодого солдата і підпалив того сигарою. Чоловік мовчки вибіг на вулицю, супроводжуваний лише свистом полум’я, спочатку блідо-синього, а потім невидимого на сонці, солдат намагався збити вогонь, він був схожий на того, кого облягли бджоли чи охопило божевілля, а потім він упав і згорів. Поки до нього добігли з відром води, він уже почорнів і зморщився у багнюці, наче величезний павук.
Пізніше Браун прокинувся в кайданках у маленькій темній камері, божеволіючи від спраги. Спочатку він перевірив сумку з грошима. Та досі висіла під його сорочкою. Він підвівся із соломи і зазирнув у вічко. Надворі була днина. Він крикнув, аби хтось підійшов. Потім сів і, незважаючи на кайдани, перерахував монети і поклав їх назад у сумку.
Увечері солдат приніс йому вечерю. Його звали Петі, і Браун показав йому своє намисто з вух та монети. Петі відповів, що не збирається брати участь у його схемах. Браун сказав, що закопав у пустелі тридцять тисяч доларів. Він розповів про пором, змалювавши себе на місці Ґлентона. Він знову показав монети і по-панібратськи розповів про їхнє походження, доповнивши розповіді судді імпровізованими деталями. Поділимо навпіл, просичав він. Ти і я.
Він уважно дивився крізь ґрати на новобранця. Петі витер рукавом чоло. Браун зачерпнув монети, засипав їх назад у гаман і простягнув йому.
Ну, а тепер ми можемо довіряти один одному? запитав Браун.
Хлопець стояв, невпевнено тримаючи мішок з монетами. Він спробував проштовхнути його назад через ґрати. Та Браун позадкував і підняв руки.
Не будь дурнем, просичав він. Та я все віддав би, якби мені дали такий шанс у твоєму віці.
Коли Петі пішов, він сів на солому й подивився на тонку металеву тарілку з квасолею й тортильями. Невдовзі почав їсти. Надворі знову задощило, і він чув, як вулицею проїжджали вершники, а незабаром стемніло.
Через дві ночі вони разом втекли. У кожного був цілком пристойний осідланий кінь, гвинтівка і ковдра, а за собою вони вели мула, навантаженого сушеною кукурудзою, яловичиною та фініками. Вони заїхали на мокрі пагорби, а на світанку Браун звів гвинтівку і вистрелив хлопцеві в потилицю. Кінь кинувся вперед, а хлопець завалився назад, пострілом йому повністю знесло передню частину черепа, і звідти виднівся мозок. Браун зупинив свого коня, спішився, забрав назад мішок з монетами, взяв у хлопця ніж, гвинтівку, порохівницю і куртку, відрізав йому вуха, нанизав їх на свій скапулярій[234], потім сів на коня і поїхав далі. Нав’ючений мул пішов за ним, а згодом посунув і кінь Петі.
Вебстер і Тоудвайн повернулися до табору біля Юми без провізії та мулів. Ґлентон узяв п’ятьох людей і вирушив у сутінках, залишивши суддю головним на поромній переправі. Вони прибули в Сан-Дієґо посеред ночі й запитали дорогу до будинку алькальда. Той підійшов до дверей у нічній сорочці та ковпаку, несучи перед собою свічку. Ґлентон заштовхнув його назад до вітальні й відправив своїх людей у задню частину будинку, звідки долинули жіночі крики, потім кілька приглушених ляпасів, а тоді все стихло.
Алькальд був чоловіком років шістдесяти, і він кинувся на допомогу своїй дружині, але його збили з ніг стволом револьвера. Алькальд підвівся, тримаючись за голову. Ґлентон заштовхав його до кімнати в глибині будинку. Він тримав у руці мотузку з уже зробленим зашморгом, розвернув алькальда, накинув петлю йому на шию і сильно затягнув. Побачивши це, дружина, яка сиділа на ліжку, знову почала кричати. Одне око в неї набрякло і швидко запливало. Тоді новобранець ударив її точно в зуби, від чого вона впала на зім’яті простирадла і затулила голову руками. Піднявши свічку, Ґлентон наказав одному зі своїх новобранців залізти на плечі другого, хлопець, обмацавши згори одну з vigas, знайшов вільний простір, протягнув там один кінець мотузки і спустив її з протилежного боку, а тоді вони потягнули за неї, підіймаючи алькальда, який мовчки намагався опиратися. Руки йому не зв’язали, тож він схопився за мотузку над головою і силкувався підтягнутися, щоб не задихнутися, хвицав ногами і повільно обертався у світлі свічки.