Дикуни розклали велике вогнище на пагорбі й покидали туди меблі й різні пожитки з помешкань білих, а потім підняли тіло Ґлентона на плечі, наче забитого войовника, і закинули його у полум’я. До трупа прив’язали його собаку, наче це було саті[246], той вив, поки його із тріскотом затягувало за Ґлентоном, і вони разом зникли у клубах диму від зелених гілок. Лікаря притягнули за ноги, підняли і кинули у вогнище, його мастифа також спалили. Борсаючись, пес сповз з іншого боку, мабуть, ремінці, якими його прив’язали, перегоріли, і він, димлячись, поповз від багаття, обгорілий і сліпий, але його лопатою закинули назад. Інші тіла, загалом вісім, звалили на вогнище, де вони шипіли і смерділи, поки густий дим клубочився над річкою. Голову лікаря насадили на палю і якийсь час носили, але зрештою і її кинули у полум’я. Розклавши на глині зброю й одяг, юма ділили їх між собою, а також золото та срібло з порубаної та розколотої скрині, яку вони витягнули надвір. Усе інше звалили купою у полум’я, сонце зійшло і виблискувало на їхніх яскраво пофарбованих обличчях, а вони сиділи на землі, кожен із новим майном перед собою, і дивилися у вогонь, курили свої люльки, наче якась розмальована трупа мімів, яка нещодавно зібралася в цій закутині, далеко від міст і різного наброду, що тюкав до неї з-за димних вогнів рампи, юма ніби розмірковували про прийдешні міста, скупі фанфари сурм та барабанів і грубі дошки, на яких була записана їхня доля, бо ці люди були не меншою мірою, ніж їхні вороги, підневільні та зв’язані угодами, і вони бачили прообраз власного скону в обвуглених черепах своїх недругів, таких яскраво розпечених, наче кров серед вуглин.
XX
Втеча — У пустелю — Юма переслідують — Оборона — Аламо Мучо — Ще один утікач — Відсіч — Довге виряджання — Нічні багаття — Суддя живий — Торги в пустелі — Як священник став виправдовувати вбивства — Вирушити далі — Ще одна зустріч — Каррісо-Крік — Напад — Серед кісток — Серйозна гра — Екзорцизм — Тобіна поранено — Порада — Забій коней — Суддя про цивільні правопорушення — Ще одна втеча, ще одна пустеля.
Тоудвайн і малюк, відстрілюючись, продиралися вгору за течією крізь прибережну папороть, а навколо них в очереті стукотіли стріли. Вони проминули верболіз, видерлися на дюни, спустилися на той бік і знову були помітні, дві темні постаті, що стражденно долали пісок, то підтюпцем, то зігнувшись додолу, і звук револьверних пострілів на відкритому просторі був плаский і глухий. Чотири юма, які вийшли на гребінь дюни, їх не переслідували, а радше відзначили напрямок, у якому ті простують, і повернули назад.
У малюка з ноги стриміла стріла, яка дістала кістки. Він зупинився, сів і зламав древко за сантиметрів десять від рани, а тоді підвівся, і вони пішли далі. Зупинилися на гребені узвишшя й озирнулися. Юма вже пішли з дюн, і лише дим темною смугою здіймався з-поміж скель на стрімкому березі річки. На заході були самі хвилясті піщані пагорби, де людина могла сховатися, але не від сонця, і тільки вітер міг стерти її сліди.
Можеш іти? запитав Тоудвайн.
Інших варіантів нема.
У тебе багато води?
Небагато.
Що хочеш робити?
Не знаю.
Можна повернутися до річки й там залягти, запропонував Тоудвайн.
І що далі?
Він подивився на форт, потім на зламане древко в нозі малюка і на кров, яка звідти сочилася. Хочеш спробувати її витягнути?
Ні.
А що хочеш?
Іти.
Вони дещо змінили курс і пішли слідом, який лишили валки фургонів, і йшли ним цілий день до вечора. До темряви вони вже випили всю свою воду і брели далі під повільним колесом зірок, а потім заснули, тремтячи серед дюн, а на світанку підвелися і знову рушили в дорогу. Поранена нога заклякла, і малюк шкутильгав за побратимом, використовуючи шматок дишля як милицю, і вже двічі сказав Тоудвайну йти самому, але той не захотів. Ближче до опівдня показалися аборигени.
Вони спостерігали за тим, як індіанці збиралися на тремтливому спаді обрію на сході, ніби лиховісні маріонетки. Вони були без коней і, видавалося, бігли підтюпцем, бо вже за годину почали закидати їх стрілами.
246
Заборонений нині, старовинний поховальний ритуал в індуїзмі, коли вдову спалювали разом з її померлим чоловіком на спеціально спорудженому багатті.