Утікачі рухалися далі, малюк — зі револьвером напоготові, йдучи і пригинаючись від стріл, які падали із сонця й у всю довж блищали на тлі блідого неба, потім ракурс змінювався і вони зменшувалися, тріпочучи, як очерет, а тоді раптово, тремтячи, завмирали в землі.
Кривавий меридіан / 421
Вони переламували древка, щоб стріли не використали повторно, і брели по піску бочком, наче краби, доки стріли не почали прилітати так щільно й так зблизька, що їм довелося дати бій. Малюк упав на лікті, звів курок і націлився. Юма, що були десь за сто метрів, здійняли крик, а Тоудвайн став біля малюка на коліно. Зброя смикнулася, і сірий дим нерухомо завис у повітрі, а один із дикунів провалився, як актор у сценічний люк. Малюк знову звів курок, але Тоудвайн, поглянувши на нього, поклав руку на ствол, малюк відпустив курок, а тоді сів і зарядив порожню камору, підвівся, взяв свою милицю, і вони рушили далі. Позаду на рівнині вони почули тихий гомін аборигенів, які скупчилися біля підстреленого.
Цілий день розмальована орда наступала їм на п’яти. Вони не пили води вже двадцять чотири години, безплідна фреска піску і неба почала мерехтіти та пливти, а з піщуги перед ними періодично витикалися навкіс стріли, наче чубаті стебла пустельних рослин-мутантів, що сердито розросталися в тутешньому сухому повітрі. Вони не зупинялися. Коли дійшли до колодязя в Аламо Мучо, сонце вже стояло низько, а на краю водойми сиділа якась фігура. Вона підвелася і завмерла, викривлена в тремтливій лінзі цього світу, а потім простягла руку, вітаючись чи попереджаючи, чого вони ніяк не могли знати. Прикривши очі, вони покульгали далі, і фігура біля колодязя покликала їх. Виявилося, що це колишній священник Тобін.
Він був сам і без зброї. Скільки вас? запитав Тобін.
Скільки бачиш, відповів Тоудвайн.
Решта всі загинули? Ґлентон? Суддя?
Вони не відповіли. Сповзли на дно колодязя, де було сантиметрів десять води, стали на коліна і почали пити.
Яма, в якій вирили колодязь, була, мабуть, три з половиною метри в діаметрі, вони зайняли позиції біля внутрішнього схилу виступу і спостерігали, як індіанці вдалині розосередилися по рівнині і повільно наближались. Потім індіанці розосередилися групками по сторонах світу і почали стріляти по американцях, а ті, лежачи на незахищеному валу і спостерігаючи за нападниками, що наближалися з протилежного боку ями, криком, як це робили артилерійські офіцери, попереджали про наближення стріл, зігнувши коліна і вигнувшись, як коти, чіпляючись за пісок розкинутими руками. Коли ж малюк припинив стріляти, почали наближатися дикуни із заходу, яким сприяло сонце.
Навколо колодязя після попередніх спроб його вирити лишалися піщані горбки, до яких юма, певно, і прагнули дістатися. Тож малюк залишив свій пост, рушив до західного краю копанки і почав стріляти в індіанців, які стояли чи сиділи, як вовки, на тій мерехтливій площині. Колишній священник став біля нього навколішки, пильнуючи за нападниками і тримаючи капелюха між сонцем і мушкою револьвера, хлопець обома руками поставив зброю твердо на край копані і випустив одну за одною кілька куль. Після другого пострілу один з дикунів упав і лежав нерухомо. Наступний постріл змусив ще одного крутнутися, і він сів, потім підвівся, зробив кілька кроків і знову сів. Колишній священник щось підбадьорливо прошепотів біля ліктя малюка, той великим пальцем звів курок, Тобін трохи поправив капелюх, щоб затінити мушку й око стрільця, і потім малюк знову вистрелив. Він цілився у пораненого індіанця, що сидів на пласкій землі, і цей постріл його добив. Колишній священник тихенько свиснув.
Ого, а ти ще той зух, прошепотів він. Але то однаково від лукавого, і чи стане тобі зрештою одваги.
Юма, здавалося, остовпіли через такі нещастя, а малюк знову звів курок і встиг підстрелити ще одного, поки вони нарешті не опанували себе і не почали відступати, підбираючи мерців, сиплячи стрілами, викрикуючи своєю мовою кам’яної доби криваві прокльони або прикликаючи тих богів війни чи удачі, які їх слухають, і віддаляючись рівниною, поки геть не змаліли.
Перекинувши через плече флягу і гаман для куль, малюк сповз на дно колодязя, де старою лопатою викопав ще одну невелику виїмку, потім у воді, що просочилася, промив камори барабана та ствол револьвера, а тоді він гілочкою пропихав у нього шматки своєї сорочки, поки тканина не забруднювалася. Далі знову зібрав револьвер, постукуючи по штифту ствола, поки барабан не став на місце, а потім поклав зброю висихати на теплий пісок.
Тоудвайн обійшов копанку, підійшов до колишнього священника, ліг біля нього і дивився, як передзахідне сонце освітлює на тій площині дикунів, що відступали у мерехтливій спеці.