Тоудвайн подивився на сонце.
Дам сотню і ще двадцять п’ять кину і не питатиму, де ти його взяв, сказав суддя.
Показуй свої козирі, відповів Тоудвайн.
Суддя розстібнув сумку, нахилив її і висипав вміст на пісок. Там був ніж і, може, пів відра золотих монет різного номіналу. Суддя відклав ножа, долонею розклав гроші і звів очі.
Тоудвайн зняв капелюха. І пішов схилом униз. Сів навпроти судді з іншого боку його скарбів, і суддя посунув до Тоудвайна обіцяні монети тильною стороною долоні, як круп’є. Тоудвайн віддав йому капелюх і зібрав гроші, а суддя взяв ножа, розрізав ззаду стрічку, прорізав криси й випрямив тулію, а потім надів капелюх і звів очі на Тобіна і малюка.
Спускайтесь, сказав він. Спускайтесь і розділіть зі мною це м’ясо.
Вони не рухалися. Тоудвайн уже тримав обома руками шматок і рвав його зубами. У колодязі було прохолодно, і ранкове сонце освітлювало лише верхній край ями. Суддя згріб решту монет назад у сумку, відставив її і нахилився, щоб знову напитися. Недоумок дивився то на своє відбиття в калюжі, то на суддю, який пив, то на те, як вода знову заспокоюється. Суддя витер рота і подивився на постаті вгорі.
Як справи зі зброєю? запитав він.
Малюк уже однією ногою переступив через край ями, але тепер відсмикнув її назад. Тобін не поворухнувся. Він дивився на суддю.
У нас лише один револьвер, Голдене.
У нас?
Ось у хлопця.
Малюк звівся на ноги. Колишній священник стояв біля нього.
Суддя також піднявся на дні колодязя, поправив капелюх і засунув під пахву сумку, наче величезний голий адвокат, який збожеволів від цієї землі.
Зважуй свої поради, Священнику, сказав він. Ми тут усі разом. Сонце отама, як Боже око, і ми всі однаково підсмажимося на цій величезній крем’янистій сковорідці, можеш бути певен.
Я не священник і не порадник, відповів Тобін. Хлопець сам собі господар.
Суддя всміхнувся. І то так, сказав він. Він подивився на Тоудвайна, а потім знову всміхнувся колишньому священнику. То що? запитав він. Будемо пити з цих дірок по черзі, як ворожі зграї мавп?
Колишній священник глянув на малюка. Вони стояли обличчям до сонця. Тобін присів, щоб суддя знизу краще чув.
Думаєш, що десь є реєстр, куди можна подати документи на колодязі у пустелі?
О, Священнику, ти знаєш ці установи набагато краще за мене. Щодо цього в мене претензій немає. Уже раніше казав: я людина проста. Ти ж знаєш, що можеш сюди спуститися, випити і наповнити флягу.
Тобін не поворухнувся.
Давай свою баклагу, сказав малюк. Він дістав з-за пояса револьвер, віддав його колишньому священнику, взяв шкіряний боклаг і спустився схилом.
Суддя спостерігав за ним. Малюк пройшовся дном колодязя, і не було жодного місця, з якого суддя не міг би його дістати, тоді став навколішки перед недоумком, відкоркував флягу і занурив її у водойму. Разом з недоумком вони дивилися, як вода ллється в шийку, булькотить, а потім припиняє. Потім малюк заткнув флягу, нахилився і напився з калюжі, тоді сів і подивився на Тоудвайна.
Ідеш з нами?
Тоудвайн глянув на суддю. Не знаю, відповів він. Виписали ордер на мій арешт. В Каліфорнії мене заарештують.
Заарештують?
Він не відповів. Сидячи, склав три пальці подібно до триноги, встромив їх у пісок перед собою, потім підняв руку, перевернув її і знову встромив, поки не утворилося шість отворів у формі зірки чи шестикутника, а після того стер їх. А тоді звів очі.
Гадаєш, людина отак зненацька втече з країни аж сюди, а?
Малюк підвівся й перекинув через плече ремінець із флягою. Його штанина була чорна від крові, а зі стегна стирчав кривавий обрубок древка, наче кілок, щоб повісити приладдя. Він сплюнув, витер рота тильною стороною долоні й подивився на Тоудвайна. Не тікав ти ні з якої країни, кинув він. Тоді переступив через заглибину і поліз угору схилом. Суддя спостерігав за ним, і коли малюк виліз на сонце і повернувся, то побачив, що суддя затиснув відкриту сумку між голими стегнами.
П’ятсот доларів, сказав він. Але разом із порохом і кулями.
Колишній священник стояв біля малюка. Убий його, просичав він.
Малюк забрав у нього револьвер, але Тобін вчепився йому в руку, і далі щось шепочучи, а коли малюк вирвався, заговорив голосніше, так йому було страшно.
Ти не матимеш другого шансу, хлопче. Зроби це. Він голий. Без зброї. Клянуся кров’ю Христа, ти думаєш, що можеш впоратися з ним якось інакше? Зроби це, хлопче. Зроби це заради любові до Бога. Зроби це, бо тобі не жити, клянуся.
Суддя всміхнувся і постукав себе по скроні. Священник, сказав він. Священник занадто довго був на сонці. Сімсот п’ятдесят, моя остання пропозиція. Це ринок продавця[247].
247
Ринок продавця — це різновид ринку, на якому попит на продукцію чи послуги перевищує пропозицію.