Повертаючись вулицями повз освітлені жовтим вікна і гавкітливих собак, він натрапив на загін солдатів, але ті в темряві прийняли його за старигана й пішли далі. Він зазирнув до таверни й сів у темному кутку, дивлячись на групки чоловіків за столиками. Ніхто його не запитав, що йому треба в такому місці. Він наче на когось чекав, а за деякий час зайшли четверо солдатів і заарештували малюка. Вони навіть не запитали його імені.
У своїй камері малюк почав з дивною наполегливістю розповідати про те, що мало хто бачив у своєму житті, тож наглядачі вирішили, що його розум потьмарився від кривавих лиходійств, у яких він брав участь. Одного ранку він прокинувся і побачив, що біля ґрат із капелюхом у руці стоїть суддя й усміхається йому. На судді був сірий полотняний костюм і нові начищені черевики. З-під розстебнутого піджака було видно жилет із ланцюжком від годинника і булавкою для краватки, а на поясі — шкіряну кобуру з маленьким посрібленим пістолетом «деррінджер» із палісандровою рукояткою. Він глянув на коридор тієї простацької валькованої будівлі, надів капелюх і знову всміхнувся в’язню.
Ну, сказав він. Як справи?
Малюк не відповів.
Вони хотіли від мене дізнатися, чи ти завжди був божевільний, сказав суддя. Кажуть, що то через цю землю. Що саме земля так змінює людей.
Де Тобін?
Я сказав їм, що той кретин ще в березні цього року був поважним доктором богослов’я в Гарвардському коледжі. І що він був при здоровому глузді ще на заході біля гір Акваріус. А далі вже ця земля забрала його розум. Разом з одягом.
А Тоудвайн і Браун? Де вони?
У пустелі, де ти їх покинув. Жорстокий вчинок. Вони ж твої бойові товариші. Суддя похитав головою.
Що вони хочуть зі мною зробити?
Думаю, вони збираються тебе повісити.
Що ти їм розповів?
Я розповів їм усю правду. Що ти відповідальний за скоєне. Втім, усіх подробиць ми не знаємо. Але вони розуміють, що саме ти, а не хтось інший спрямував події таким катастрофічним курсом. І це призвело до різанини біля переправи, вчиненої дикунами, з якими ти змовився. Твої засоби та цілі зараз не дуже важливі. Пусті домисли. І хоча ідею власного злочинного плану ти забереш із собою в могилу, вона буде відома в усій її підлості Творцеві і — бо так і буде — всім до останньої людини. Усе свого часу.
Це якраз ти збожеволів, сказав малюк.
Суддя всміхнувся. Ні, відповів він. Я ніколи не був божевільний. Але навіщо ховатися в тіні? Іди сюди, ми зможемо поговорити, ти і я.
Малюк стояв біля дальньої стіни. Сам був не більш як тінню.
Підійди, кликав суддя. Підійди, я маю тобі ще дещо розповісти.
Він глянув у коридор. Не бійся, сказав він. Я говоритиму тихо. Це не для вух усіх на світі, а лише для твоїх. Покажися мені. Хіба ти не знаєш, що я любив тебе, як сина?
Він простяг руку крізь ґрати. Іди сюди, сказав він. Дай мені до тебе доторкнутися.
Малюк притулився до стіни.
Іди сюди, якщо не боїшся, прошепотів суддя.
Я тебе не боюся.
Суддя всміхнувся. Він почав тихо говорити, повернувшись у бік тьмяної брудної камери. Ти зголосився, сказав він, взяти участь у роботі. Але був лише свідком проти самого себе. Сам судив власні вчинки. Ти поставив свої привілеї вище за розсуд історії, порвав із громадою, частиною якої присягнувся бути і яку отруював тими всіма аферами. Почуй мене, чоловіче. Я промовляв у пустелі до тебе і тільки до тебе, а ти був глухий до моїх слів. Якщо війна не священна, то людина — лише сміховинна глина. Навіть кретин діяв добросовісно згідно зі своїм талантом. Адже нікого не просили дати більше, ніж він мав, і дане однією людиною не порівнювалося з внеском іншої. Кожного закликали вкласти свою душу у спільну справу, і лише один цього не зробив. Скажеш мені, хто то був?
То був ти, прошепотів малюк. Ти був тим одним.
Суддя спостерігав за ним крізь ґрати, а тоді похитав головою. Людей об’єднує не спільний хліб насущний, сказав він, а спільні вороги. А якби я був твоїм ворогом, з ким би ти став у спілку проти мене? З ким? Зі священником? А де він зараз? Подивись на мене. Наша ворожнеча сформувалася та чекала на нас ще до того, як ми зустрілися. І навіть так ти міг усе змінити.